2 Грудня, 2024
Не варто засмучуватися через втрату, можливо Бог приготував для вас щось значно краще…

Не варто засмучуватися через втрату, можливо Бог приготував для вас щось значно краще…

Спочатку «затримався на роботі», потім «відправляють у відрядження», потім ще в одне, поки не зіткнулися ніс до носа в торговому центрі в той час, коли він повинен бути зовсім в іншому місті.

Він був з довгоногою красунею, вона – з подругою. Ця обставина все і ускладнила. Вона б ні з ким не стала це обговорювати, тому що соромно, коли з тобою ось так, переживала б мовчки. Але подрузі-то чого мовчати? На другий день після тієї зустрічі вже всі все знали: і друзі й рідні.

Тепер доводилося терпіти співчуття, цікаві розпитування, пильну увагу: зараз почне скаржитися, переживати, приходити на роботу з почервонілими від сліз очима і розпухлим носом, подурніє, розповість, що ходить до психолога.

Але все було зовсім по-іншому. Відпала необхідність готувати чоловікові гарячий повноцінний сніданок, вона прокидалася рано-рано і їхала в басейн. Кролем поплавати, прохолодний душ, чашка гарячої кави з теплим маковим бубликом в крихітному затишному кафе і на роботу: собою задоволена, заряд позитиву на весь день і для здоров’я добре.

– Прийшов час полюбити себе, – казала вона колегам, які цікавилися її внутрішнім станом, – час згадати все, про що мріяла, чого хотіла, від чого довелося відмовитися і підрізати крила на догоду чоловікові.

– Життя тільки починається. Зараз я схожа на курча, яке вилуплюється з яйця, – думала вона, – просто не чути звук тріснутої шкаралупи.

– Може, зустрінемося ввечері, в кафе посидимо, обговоримо ситуацію, – запрошували друзі.

– Увечері я зайнята , – відповідала вона і поспішала до однієї бабусі, що погодилася коригувати її гру на фортепіано.

Заняття музикою були закинуті три роки тому: він просив тиші і спокою, і інструмент стояв у кімнаті, виконуючи роль столика.

А днями, в електричці метро, ​​заглянувши в газету чоловіка-сусіда, натрапила на оголошення: уроки гри на фортепіано. Записала телефон, подзвонила, виявилося, вчителька музики на пенсії, щоб скрасити самоту, згодна вести заняття за невеликі гроші.

Старенька представилася Олександрою Іванівною і виявилася акуратною, допитливою, життєлюбною і веселою. Вони швидко здружилися, співали дуетом романси, акомпануючи собі на старовинному інструменті, пекли пиріг, варили какао з шматочками шоколаду і довго розмовляли в маленькій затишній кухні про все на світі.

З’ясувалося, що старенька ніколи не була за кордоном, але мріє побувати у Франції і заглянути в знамените кафе des Deux Moulins, щоб покуштувати не менш знаменитий десерт – крем-брюле з хрусткою скоринкою.

Іноді, по дорозі додому, вона заходила в «Книги», щоб поповнити свою бібліотеку черговим томиком коханою Фенні Флегг або Оуенс. Для А.І. вона купувала Дж. Колган або Д. Харріс. Старенька якось поділилася з нею, що «Шоколадна лавка в Парижі» – її улюблена книга, прочитана вже кілька разів з незгасним задоволенням.

Дзвонили батьки, запитували, як настрій.

– Все добре, – говорила вона, – ось, готую на вечерю капусту в сухарях, це дуже смачно. Завтра йдемо в театр з моєю вчителькою музики. Вона чудова, ця бабуся, дуже добра, позитивна. Обіцяє, що попросить дати мені майстер-клас по фортепіано свого колишнього учня, коли він повернеться з Німеччини, де зараз гастролює.

Приїжджала сестра, намагалася непомітно виявити у неї симптоми депресії, не знаходила: в квартирі чистота і порядок, ні пилинки, нові шпалери в спальні, в залі з’явився гарний торшер в тон темно-зеленим шторам і зручне крісло, на плиті каструлька з томатним супом, на столі вазочка з ще теплим печивом.

– Тобі не нудно? – запитала сестра, -Може краще папугу завести або хом’ячка, ніж ходити до якоїсь старої на піаніно пілікати.

Добре, що не на балалайці. Ось скажи, навіщо тобі це треба?

– Люблю, – відповіла вона, – коли звуки складаються в красиву музику. І вона не стара, а прекрасна, життєрадісна, жінка. А хочеш, я тобі зіграю?

Літо пройшло, настала осінь. За цей час вона розлучилася, покращала, зробила іншу стрижку, полюбила своє нове життя…

В той п’ятничний вечір вона, як завжди, приїхала на заняття. Старенька світилася від щастя: він приїхав і я вас зараз познайомлю. З чашкою чаю в руках у передпокій ввійшов чоловік: симпатичний, з гарною, гордою поставою. У будинку пахло випічкою, солодкою ваніллю, вже був готовий яблучний пиріг…

Гість багато і цікаво розповідав про гастролі, з гумором згадував час студентства. Всім трьом було затишно, тепло, смачно, цікаво і легко.
А потім він грав Шопена – магія і чарівність…

Через рік він запропонував їй руку і серце, стати господинею заміського будинку з басейном. В одній з кімнат будинку стояло тільки фортепіано, зате там була величезне французьке вікно з видом на озеро. Увечері тут розпалювали камін, він грав для неї Шуберта, а захід сонця зафарбовував небо то в рожевий, то в пурпурний, то в апельсиновий, то в лимонний колір. Озеро в цей час переливалося золотистим і зеленим, а коли сходив місяць, сріблило і блистіло, немов луска величезної риби.

На гастролі до Франції він відлітав вже з дружиною, а місце біля ілюмінатора люб’язно погодилася зайняти А.І.

Старенька не припиняла щасливо усміхатися і захоплено притискати до грудей долоні. Вони побували в кількох містах цієї країни і, звичайно, в Парижі: в кафе des Deux Moulins вони їли крем-брюле, доторкнулися до знаменитої Тріумфальної арки, захопилися королівським палацом – Лувром…

А.І. не стало через два роки. На фортепіано, в будинку біля озера, стояла її фотографія в рамці.

Клавіш інструменту торкалися крихітні пальчики маленької дівчинки, що сиділа на колінах у батька.

– Сашенько, – каже чоловік, – ось ця клавіша називається «сі», а ця «мі»…

За вікном зима. Озеро замерзло і приховане іскристими на сонці заметами. З неба тихо падають пухнасті сніжинки…

Автор: Gansefedern

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *