— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — скипіла жінка, дізнавшись про гроші, які чоловік потай перевів свекрусі та сестрі.

— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — скипіла жінка, дізнавшись про гроші, які чоловік потай перевів свекрусі та сестрі.

— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — Марина жбурнула банківську виписку прямо в обличчя чоловікові. — Сорок тисяч твоїй матері, двадцять — сестрі! А мені ти кажеш, що на нову пралку грошей немає?!

— Мариш, ну послухай…

— Ні, це ти послухай! Я пашу на двох роботах, відкладаю кожну копійку, а ти нишком спонсоруєш свою матусю з її «хворобами», які не заважають їй їздити на дачу копати картоплю!

— Вони мені рідні люди, я не можу їм не допомагати!

— А я тобі хто? Прислуга безкоштовна?!

Марина прокинулася о п’ятій ранку від будильника. Андрій спав, розкинувшись зіркою на все ліжко. Вона тихенько встала, накинула халат і пішла на кухню — треба встигнути приготувати обід чоловікові до роботи.

Три роки тому вони побралися. Весілля було скромне — тільки родичі, ресторан середньої руки. Марина мріяла про білу сукню та лімузин, але Андрій сказав: «Навіщо так вкладатися? Краще на квартиру відкладатимемо».

Відкладали. Марина влаштувалася на другу роботу — вечорами робила манікюр удома. Відкладала кожну тисячу. Андрій обіцяв теж відкладати зі своєї зарплати інженера.

— Мамо, так, можу позичити п’ять тисяч гривень, — Андрій говорив телефоном, поки Марина різала салат. — Так, переведу сьогодні.

— Знову твоїй мамі гроші? — Марина нахмурилася.

— Ну що ти починаєш? У неї пенсія маленька, ліки дорогі.

— Андрюшо, ми ж на перший внесок відкладаємо…

— Відкладаємо-відкладаємо. Не будь жадібною, це ж моя мати.

Свекруха Валентина Павлівна жила сама в трикімнатній квартирі в центрі. Після відходу чоловіка залишилася «зовсім без засобів», як вона любила повторювати. При цьому щоліта їздила до Одеси на море, а взимку скаржилася на здоров’я.

Пральна машина зламалася в найневдаліший момент — коли Марина готувалася до важливого замовлення на весільний манікюр нареченій з подружками.

— Андрію, потрібна нова пралка. Стара вже не підлягає ремонту, майстер сказав.

— Скільки?

— Тридцять тисяч, якщо брати нормальну.

— Звідки такі гроші? Давай дешевше подивимося.

— Ми три роки на цьому кориті перімо! Я заробила на неї своїм манікюром!

— Зачекай до зарплати, подивимося.

Зарплата прийшла. Андрій сказав, що грошей немає — треба було терміново допомогти сестрі Ользі з ремонтом. У тієї прорвало трубу. Марина прала руками. Кісточки пальців почервоніли й загрубіли. Клієнтки стали помічати:

— Марино, що з руками? Ти ж майстер манікюру!

— Та так, хатні справи…

Увечері прийшов Андрій з букетом ромашок:

— Вибач, зароблю — куплю тобі найкращу пралку!

Марина розтанула. Обійняла чоловіка, поцілувала. Яка ж вона нерозумна, сердиться на нього за те, що допомагає рідним. Усе розкрилося випадково. Андрій забув вийти з банківського застосунку на планшеті. Марина хотіла подивитися рецепт пирога й побачила історію переказів.

«Валентина П. — 40 000 грн. Призначення: на відпустку».

«Ольга К. — 20 000 грн. Призначення: Туреччина».

«Валентина П. — 15 000 грн. Призначення: шуба».

Руки затремтіли. Марина горнула далі. За останній рік Андрій перевів матері та сестрі більше трьохсот тисяч гривень. Трьохсот! Поки вона економила на всьому, купувала продукти за акціями, відмовляла собі навіть у нових колготках!

Вона відкрила соцмережі свекрухи. Останні фото — з Затоки. Валентина Павлівна в новому купальнику позувала на тлі моря. Підпис: «Життя прекрасне! Дякую синочку за відпочинок!»

В Ольги в сторіз — відео з готелю в Туреччині. «Все включено — це кайф!».

— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — Марина чекала чоловіка з роботи, стискаючи в руках роздруковану виписку.

— Про що ти? — Андрій спробував зробити здивоване обличчя.

— Не прикидайся! Триста тисяч за рік! Поки я руки в кров перу, твоя матуся в Одесі загоряє!

— Марино, заспокойся…

— Я спокійна! Поясни мені, чому на пралку грошей немає, а мамі на шубу — є?!

— Це мої гроші, я їх заробляю!

— Твої?! — Марина аж задихнулася. — А те, що я на двох роботах пашу, щоб ми на квартиру накопичили — це не рахується?! Я на всьому економлю, собі помаду два місяці не можу купити, а твоя сестра в Туреччині прохолоджується на наші гроші!

— Не на наші, на мої! І взагалі, ти коли своїй матері допомагала, я ж мовчав!

— П’ять тисяч гривень на ліки — це допомога?! Твоя мати здоровіша за нас обох!

Андрій мовчав, втупившись у підлогу.

— Знаєш що? — Марина зняла обручку. — Живи зі своєю матусею. Раз вона тобі дорожча за дружину.

Андрій переїхав до матері за тиждень. Валентина Павлівна зустріла його з розпростертими обіймами:

— Синочку, я ж казала — вона тобі не пара! Вічно невдоволена, жадібна!

— Мамо, може, я не правий був…

— Що ти! Правильно зробив! Не треба перед дружиною на задніх лапках ходити. Поживеш у мене, відпочинеш, а там глядиш — знайдемо тобі нормальну дівчину, не жадібну.

Перший тиждень було навіть добре. Мама готувала улюблені котлети, прасувала сорочки. Андрій приходив з роботи — і жодних претензій, сварок. На другому тижні почалися дзвінки:

— Синочку, в мене тут холодильник барахлить. Треба новий купити.

— Мам, у мене зараз туго з грошима…

— Як це туго? Ти ж на двох не витрачаєшся тепер!

Через місяць Андрію подзвонила Ольга:

— Братику, мені треба на курси візажу.

— Оль, я зараз не можу.

— Як не можна? Ти ж завжди допомагав! Чи ця твоя Маринка знову голову промила?

— Ми розійшлися.

— От і чудово! То що там щодо курсів?

— Я ж кажу — грошей немає.

— Андрюхо, ти у своєму розумі? Я твоя сестра! Ти зобов’язаний мені допомагати!

Зобов’язаний. Це слово засіло глибоко в серці. Андрій згадав, як Марина ніколи не казала «ти зобов’язаний». Вона просила, пропонувала разом вирішити, раділа будь-якій дрібниці. Увечері мати влаштувала сварку:

— Чому на карту переказав тільки двадцять тисяч? У мене путівка в санаторій!

— Мамо, це половина моєї зарплати…

— І що? Раніше більше переказував! Це все через цю твою колишню! Зіпсувала тебе, зробила жадібним!

Андрій подивився на матір. На її доглянуті руки з манікюром (не таким акуратним, як робила Марина), на новий халат, на повний холодильник делікатесів. А потім згадав Марину. Як вона приходила втомлена після двох змін, але все одно готувала вечерю. Як раділа дешевій помаді, купленій на розпродажі. Як її руки вкрилися тріщинами від прання…

Андрій стояв під дверима їхньої колишньої орендованої квартири з букетом троянд.

— Марино, відчини! Я зрозумів усе, вибач мені!

За дверима — тиша.

— Я був неправий! Мама й Ольга просто користувалися мною! Давай усе повернемо!

Клацнув замок. Марина стояла на порозі. Схудла, але якась… інша. Спокійна й упевнена.

— Андрію, йди додому.

— Марино, ну вибач! Я куплю тобі пралку, поїдемо у відпустку…

— Я купила собі пралку. Сама. І у відпустку їду. Теж сама.

— Але… ми ж любимо одне одного!

Марина всміхнулася:

— Любов — це коли думаєш не тільки про себе і свою матусю. Ти зробив вибір, Андрію. Живи з ним.

— Я змінюся!

— Знаєш, що сказала твоя мати, коли дізналася, що ми розійшлися? «Нарешті ти позбувся цієї жебрачки». Передай їй — ця жебрачка тепер заробляє більше за тебе. І витрачає тільки на себе.

Двері зачинилися. Андрій поїхав назад до матері. Та зустріла його докорами:

— Де ти вештався? У мене продукти закінчилися, з’їзди в магазин! І так — Ользі потрібні гроші на новий телефон. Не забудь переказати!

Він сів на диван у материній квартирі. Дістав телефон, відкрив фотографії. Ось вони з Мариною на морі — єдина відпустка за три роки. Вона сміється, обіймає його. Щаслива. Видалив фотографію. Тепер він вільний. Вільний забезпечувати матір і сестру все життя.

У квартирі Марини заторохтіла нова пральна машина. Жінка завантажила речі, ввімкнула улюблений серіал і відкоркувала пляшку дорогого напою.