Мушку принесла Галина за пів року до свого відходу. Маленьке, незграбне кошеня, підібране восени під дощем біля магазину. Вона стала їхньою маленькою розрадою, живою теплинкою, яка зігрівала останні дні дружини. Коли Галини не стало, Мушка плакала разом із Михайлом — не відходила від його ніг, вмощувалася на колінах і тихенько муркотіла, коли бачила сльози на чоловічих щоках. — Розумієш, Мушко, чоловікові не можна бути самому, — часто говорив Михайло, наливаючи собі чаю. — Чоловік без господині черствіє, марніє. Сумно мені, дівчинко. Хочеться живої душі поруч, домашнього затишку, жіночої усмішки. Кішка слухала уважно, мружилася і потерлася об його долоню, наче погоджувалася. А три місяці тому на одному з родинних свят знайомі познайомили його з Жанною. Вона була доглянутою жінкою середніх літ, завжди охайно вдягненою, з гарною зачіскою, яскраво фарбованими губами та впевненою ходою. Працювала в якійсь конторі з нерухомості, вміла говорити красиво, уважно слухати й переконувати, що для неї понад усе в житті — затишок і справжнє людське тепло. Михайло, спраглий за добрим словом, розтанув дуже швидко. Йому здалося, що доля дає йому другий шанс, що самотність нарешті відступить. Жанна почала заходити до нього в гості, приносила смачну випічку, хвалила його хазяйновитість і все частіше натякала, що їм варто з’їхатися
— Якщо ти зараз же не позбудешся цієї кішки, весілля не буде, вибирай: або вона, або я! Михайло ошелешено дивився на жінку, з якою ще вчора планував прожити решту своїх днів. Він стояв серед коридору власної оселі й не вірив власним вухам. Поруч на килимку тихенько принишкла сіра смугаста Мушка. Вона дивилася на людей великими … Читати далі