Мамо, підпиши тут і тут. Решту я на себе беру, — Павло поклав на кухонний стіл тонку синю теку й підсунув її до Ганни Михайлівни. — Я син, я про тебе подбаю. Ганна Михайлівна саме розливала борщ у дві тарілки. Вона поставила ополоник на блюдце, витерла руки об рушник і не торкнулася паперів. У квартирі пахло кропом, печеною цибулею та свіжим хлібом, який вона зранку принесла з маленької пекарні біля зупинки. За вікном повільно сутеніло, а на підвіконні тихо цокав старенький кухонний годинник. — А що саме ти збираєшся владнати? — спитала вона, присівши навпроти. — Усе, що стосується квартири. Комунальні питання, довідки, заяви, переоформлення. Тобі вже важко їздити по установах, стояти в чергах, збирати ті папірці. Я син, я поруч, от і займатимуся. — Поруч? — вона повільно підняла брови. — Цікаве слово. Минулої весни я просила тебе допомогти занести нову тумбу з під’їзду. Ти сказав, що маєш справи. На Великдень забіг на сорок хвилин. У серпні ми бачились на хрестинах у твоєї куми. А сьогодні ти раптом став дуже поруч
— Мамо, підпиши тут і тут. Решту я на себе беру, — Павло поклав на кухонний стіл тонку синю теку й підсунув її до Ганни Михайлівни так упевнено, наче приніс звичайну квитанцію за світло. Ганна Михайлівна саме розливала борщ у дві тарілки. Вона поставила ополоник на блюдце, витерла руки об рушник і не торкнулася паперів. … Читати далі