— Мамо, навіщо тобі туди їхати? У тебе тут усе є

— Мамо, навіщо тобі туди їхати? У тебе тут усе є. Роман навіть не підняв голови від телефона. Валентина Іванівна поставила перед ним чашку. — Чобіт немає, сину. Зимових. Вони вдома, на антресолях, у коробці з-під телевізора. А в цих уже вода хлюпає. — То купимо нові. — Навіщо? Мої добрі, шкіряні. Треба тільки забрати. … Читати далі

– Якщо це неїстівно, голодуйте! – Марина узяла тарілку свекрухи і одним рухом перевернула її над відром для сміття. – У вас є рівно дві години, щоб зібрати речі та поїхати з моєї квартири

– М’ясо пересушене, – Антоніна Петрівна відклала виделку. – Яловичина повинна танути в роті, а в тебе підошва. Марина мовчки дивилася у свою тарілку. – Мариночко, я ж пояснювала: вогонь треба менший. І спецій навіщо стільки? Ти чоловікові виразку хочеш заробити? – Мамо, та нормальне м’ясо, – пробурмотів Олег. – Нормальне? Ти на нього подивися! … Читати далі

— Брате! Марино! Ну гляньте, яка я! Лариса крутнулася перед дзеркалом і провела долонею по темному хутру

— Брате! Марино! Ну гляньте, яка я! Лариса крутнулася перед дзеркалом і провела долонею по темному хутру. — Норка. Справжня. Ну як? — Королева! — Борис задоволено всміхнувся. — Повернися ще. От тепер зовсім інша річ, не та твоя затерта куртка. Марина стояла біля дверей із сумкою на плечі й ніяк не могла розв’язати шнурок. … Читати далі

Сергій Іванович і сам собі не міг пояснити, чого він так не злюбив невістку

Сергій Іванович і сам не міг путтям пояснити, чим йому не догодила невістка. Хоча ні, міг. Син у них із дружиною народився пізно, коли Сергію Івановичу було вже тридцять п’ять. Юрка пестили, вчили, допомогли на хорошу роботу влаштувати. А потім він привів додому Настю. Маленька, вертлява, із селища. На ринку картоплею торгувала. — І де … Читати далі

— Людмило, донечко… Не відвертайся

— Людмило, донечко… Не відвертайся. Я ж із тобою говорю. — Я чую, Надіє Дмитрівно. Їжте, поки не охололо. — Та зачекай ти з тією ложкою! Людмила опустила руку. Поставила тарілку на тумбочку, витерла серветкою краплю бульйону зі старечого підборіддя. — Болить щось? Важко ковтати? — Не те в мене болить… Ти хоч раз можеш … Читати далі

– Невістка повинна знати своє місце, – заявила свекруха на ювілеї. Я встала і попросила слово

— Кафе? Навіщо викидати гроші? — обурилася Зінаїда Федорівна, коли Сергій запропонував відсвяткувати її сімдесятиріччя не вдома. — І зал на сорок гостей мені не потрібен. Що ми, чужі? Посидимо по-родинному. — Мамо, але ж готувати доведеться на всіх. — Та там гостей п’ятнадцять, не більше. Оля допоможе. Вона в нас рукаста. Сергій поклав слухавку … Читати далі

— Сину, ти все-таки зазирни їй у сумочку

— Сину, ти все-таки зазирни їй у сумочку. Тільки так, щоб вона не помітила. Ірина завмерла на сходовому майданчику. Пальці так і залишилися на блискавці Максимкової куртки. — Мамо, ти мені підборіддя прищемиш, — прошепотів син. Вона відпустила застібку. — Вибач, сонечко. Зараз. За прочиненими дверима озвався Денис: — Мамо, ти себе чуєш? Це моя … Читати далі

– Пенсію свою віддавайте мені, якщо живете у нас на всьому готовому, – заявила Каріна свекрусі

— Віддавайте мені свою пенсію, якщо живете в нас на всьому готовому, — сказала Каріна й поклала перед чоловіком чек. — Дімо, подивися. Мама твоя гроші на вітер викидає. Дмитро глянув на папірець і знову втупився в телефон. — Що там? — Крем для п’ят. Двісті десять гривень! Людмила Сергіївна розгублено подивилася на невістку. — … Читати далі

— Дві тисячі гривень, Дмитре! Ти справді хочеш розлучитися через дві тисячі? Оксана стояла біля кухонного столу

— Дві тисячі гривень, Дмитре! Ти справді хочеш розлучитися через дві тисячі? Оксана стояла біля кухонного столу. На плиті давно вистигла вечеря, за стіною син складав конструктор. Час від часу звідти долинав стукіт деталей — і вона щоразу стишувала голос. — У нас десять років життя. Артем. Дім. Ти зараз усе це перекреслюєш? Дмитро посунув … Читати далі

— У цьому домі я вирішую, куди йдуть гроші. Не подобається — заробляй своє. — Я заробляю! Я бухгалтер, Артеме, працюю на півтори ставки. — І де ж воно, твоє? — посміхнулася свекруха. — Все йде до спільного котла, як і має бути. Чи ти заначку тримаєш, Мариночко?

Липень розпік місто так, що навіть уночі асфальт не встигав охолонути. Семирічний Тимко лежав на дивані, важко дихав і притискав до грудей стару мушлю. Колись її привезла бабуся. Тепер хлопчик щовечора прикладав мушлю до вуха. — Мамо, а там справді шумить море? Марина торкнулася його вологого чола. — Чуєш шум? Це твоя кров шумить у … Читати далі