— Бабусю! Тобі вже зараз варто шукати собі інше житло. Дев’ятнадцятирічна Олена стояла посеред затишної кімнати, накручуючи на палець темне пасмо, і дивилася в дзеркало шафи так, ніби господинею тут завжди була лише вона. Сімдесятип’ятирічна Ганна Петрівна повільно зняла окуляри й поклала їх на край вишитої серветки, після чого потерла скроні. Їй навіть здалося, що … Читати далі
— Подруго, діти забирають мене до себе! Прощавай, самотносте! — радісно ділилася з давньою приятелькою Олена, сидячи поруч із нею на старенькій дерев’яній лаві біля пишної калини, що вже стояла в багряному осінньому вбранні. Олена була просто на сьомому небі від щастя: лице сяяло усмішкою, очі блищали, а голос злегка тремтів від почуттів, теплих і … Читати далі
– Привіт, сестричко, ніяк до тебе не додзвонюся, – радісно сказав її двоюрідний брат Михайло, коли Олена ледь устигла схопити телефон, що задзвонив. – Ми з моєю дівчиною до вас у гості на дачу зібралися на тиждень, другий, а то на відпустку грошей немає. – Привіт, Михайле, – Олена захекалася: вони з чоловіком перед від’їздом … Читати далі
— Мамо, ви не ображайтеся, але ваші зимові чоботи й пальто ми вже в клунки поскладали, бо восени вам сюди повертатися немає сенсу. Оксана Степанівна так і завмерла на порозі власної квартири, тримаючи в руках торбу зі свіжим хлібом. Перед нею на підлозі стояла невістка Лариса в яскравому домашньому халаті. Вона саме туго зав’язувала шнурком … Читати далі
— Йди до своєї матері! — Оксана рішуче жбурнула кухонний рушник просто в бік Андрія, який сидів за столом. — Вона ж так за тобою скучила! Їж її пиріжки, слухай її поради! Їдь негайно! Рушник безсило впав на лінолеум під їхніми ногами. Андрій навіть не потрудився його підняти. Він сперся спиною на бік холодильника, повільно … Читати далі
«Тобі треба припиняти цю віддалену роботу, Кіро, до добра вона не доведе!» – сказала Тамара дочці — Кіро, ти взагалі коли востаннє на вулицю виходила? — Тамара стояла посеред кухні з пакетом продуктів і дивилася на дочку. — Тільки чесно. — Мамо, я не пам’ятаю. Навіщо мені виходити? — У сенсі — навіщо? На вулицю … Читати далі
— Дружино! Де твої гроші?! Ти хочеш сказати, що в тебе навіть на хліб немає? — спитав чоловік у дружини тоненьким, трохи липким голосом, ніби вся провина лежала тільки на ній. Оксана навіть не озирнулася від плити. Вона й без того відчувала його важку присутність за спиною, відчувала, як він перекриває собою світло з коридору, … Читати далі
Олег та Оксана ніколи не заводили розмов про весілля чи дітей. Вони вже півтора року жили разом, і жоден із них не збирався офіційно оформлювати стосунки. Оксана ще на початку сказала, що для неї шлюбне свідоцтво не має жодної ваги. Олег був із цим цілком згоден. – Ти сьогодні коли будеш? Може, ввечері кудись сходимо … Читати далі
— Якщо тобі самому важко, то ми можемо забрати татову машину собі, аби вона даремно у дворі не стояла, — спокійно промовив у слухавку швагро, ніби йшлося про велику послугу. Марина Петрівна стояла посеред порожньої кухні, тримаючи телефон біля вуха, і вперше в житті не знаходила, що сказати близькій людині. Усе своє свідоме подружнє життя … Читати далі
Двигун схопився відразу, наче авто саме чекало на цей момент не менше, ніж Оксана. У дзеркалі заднього виду вона ще бачила розчинену навстіж хвіртку, три чужі машини, криво закинуті просто на газон, у який вона вклала стільки сил. А посеред двору стояв Богдан. Із шампурами в руках, розгублений, як людина, в якої щойно вибили землю … Читати далі