– Синку, коли ж ти встиг подорослішати? – У сім років … коли мама в лікарні була! Ти ж мені тоді сказав, що я мужик. Але я був не мужик, батю! Я був маленький наляканий хлопчик. Я подзвонив дядькові Борі, він відразу ж приїхав. Ось він мій батько,- справжній

Автор

– Я йду, вибач. – Ні-і-і! -Так! Вибач … мене чекають, мені треба йти. Він розчепив її руки зчеплені в замок на його ногах, вона впала на підлогу, він переступив і не оглядаючись пішов. Він пішов і не озирнувся, не сказав прощавай, бувай або до побачення. Не заспокоїв, не сказав що любить і приходитиме … … Читати далі

– Немає у тебе більше сина…

Автор

Олена Василівна сиділа біля вікна, чистила картоплю і зітхала: – Біда… Ой, біда… У голові її часто виринали слова сина, які вона стільки разів прокручувала в пам’яті, ніби намагалася знайти в них хоч краплину виправдання для нього. Або пояснення: – Щоб ноги твоєї тут не було. Саме так Артем тоді сказав – різко, злісно, без … Читати далі

— Давай без цих розмов про гроші. Я тобі сто разів говорив: у родині неважливо, хто скільки заробляє. Ми все ділимо навпіл — і радощі, і труднощі. Ось зараз трудність, і її треба розділити. — Навпіл? — вона гірко усміхнулася. — Навпіл у нас є хіба що твоє прізвище у моїх платіжках за комуналку. Я нікуди не з’їду, Ігорю. Це мій дім, і тільки я вирішуватиму, хто тут житиме

Автор

Альона ледве встигла переступити поріг власної квартири, коли почула його. Вона щойно повернулася з театру, одинадцята вечора, після виснажливого прогону, де до хрипоти сперечалася з режисером. Прем’єра вже дихала в спину, і весь освітлювальний цех — графіки, зміни, прилади — висів на ній. А вдома, звісно, чекав Ігор. Як завжди, у своєму кріслі, з ноутбуком … Читати далі

Ще в четвер увечері Марія складала списки: м’ясо на ринку в перевіреної господині, домашня сметана, сир, свіжі овочі, трави. У п’ятницю після роботи до пізньої ночі тушкувала, випікала коржі на торт, маринувала підчеревину з часником і сухими травами. Суботній ранок пройшов на ногах: крутила рулетики з баклажанів, заправляла салати, варила узвар із сушених яблук і груш. Їй хотілося, щоб у хаті пахло святом, щоб усім було затишно й ситно. Свекруха прийшла на дві години раніше, ніж було домовлено, разом з Іриною. Галина Степанівна навіть пальта до кінця не зняла, одразу пішла на кухню з оглядинами. — Ой, Маріє, нащо ти стільки наготувала? Хто це все з’їсть? Скільки праці переведено намарне, — похитала вона головою, оглядаючи заставлені тарілками столи. — Нічого, мамо, людей багато прийде, усі скуштують, — спокійно відповіла Марія, витягаючи з духовки пиріг. Ірина взяла з дощечки скибку сиру, пожувала і сказала: — Смачно. Мені так ніколи не вдається, та й коли мені біля плити стояти? У голосі своячки прозвучала звична нотка образи на життя

Автор

— Якщо тобі не шкода викидати добро, то ми заберемо, бо в людей діти ростуть, — свекруха клацнула кришкою пластикового судка прямо посеред розмови гостей. Марія завмерла з порожньою тарілкою в руках. Стіл, який вона накривала півтора дня, на очах ставав пустим. Гості ще допивали узвар, кум саме збирався сказати тост, а Галина Степанівна разом … Читати далі

Галю, іди звідси. Іди, поки я не сказав того, чого не слід говорити сестрі. — Кажи, — вона підняла підборіддя. — Ось я чекаю

Автор

Осінь у Дубівцях починалася з запаху. Він приходив ще до перших заморозків, густий і солодкий, і стелився вуличками аж до самої річки. Так пахла лоза Івана Петровича Кравчука, яку він садив ще молодим, коли в хаті народився первісток. Тепер Іванові Петровичу йшов вісімдесятий рік. Ноги його підводили, руки тремтіли, і виноградник, сорок соток на сонячному … Читати далі

Свекруха відчитала мене за дорогу машину: а потім попросила дати покермувати. Перша помилка – запросити її на чай того ж дня, коли я пригнала машину з салону. Друга – щиро вірити, що Тетяна Матвіївна зрадіє.

Автор

Свекруха відчитала мене за дорогу машину: а потім попросила дати покермувати. Перша помилка – запросити її на чай того ж дня, коли я пригнала машину з салону. Друга – щиро вірити, що Тетяна Матвіївна зрадіє. Я стояла біля кухонного вікна й дивилася, як свекруха обходить сріблястий кросовер по колу. Я сказала їй, де він стоїть. … Читати далі

Маріє Василівно, ви що, серйозно? У вашому віці вже не про романтику думати треба, а про те, щоб тиск унормувати та вчасно ліки придбати, — дорікнула невістка. — Берегли б ви свої сили, чесне слово, бо бігати за вами потім ніхто не буде, — Олена сиділа на дерев’яному стільці і дивилася куди завгодно, тільки не в очі своїй свекрусі. Марія Василівна повільно переставила металеву турку з ароматною кавою на гарячу конфорку. Вона відчула, як усе всередині стиснулося від такого холодного, зневажливого тону. — Мені п’ятдесят два роки, Олено. Не сто. І я ще зовсім не розучилася хотіти, щоб мене помічали. Помічали просто так, як жінку, без знижок на вік чи соціальний статус у родині. Олена голосно фиркнула, різко підвелася з місця. — Ой, та киньте ви ці дурниці. Самі подумайте: зараз навіть молоді дівчата ніяк не можуть розібратися зі своїм особистим життям, а ви. Ну, це точно не про вас. Мабуть, забагато вечорами мелодрам по телевізору дивитесь, от у голові й з’явилися зайві ілюзії. «Не про вас». Ці слова пролунали в тиші кухні різко й боляче. Марія Василівна міцно стиснула пальці, і на душі ці слова, сказані невісткою, лягли важким каменем

Автор

— Маріє Василівно, ви що, серйозно? У вашому віці вже не про романтику думати треба, а про те, щоб тиск унормувати та вчасно ліки придбати. Берегли б ви свої сили, чесне слово, бо бігати за вами потім ніхто не буде, — Олена сиділа на дерев’яному стільці, знервовано постукуючи нігтем по фарфоровій чашці й дивлячись куди … Читати далі

Після слів доньки Любов Михайлівна навіть за хліб забула, який купила поряд з роботою доньки у кіоску. Та їй той хліб і в горло б не пішов, так її душа боліла

Автор

Вона йшла до автостанції повільно, наче несла на плечах мішок з картоплею, хоча в руках у неї було порожньо. Торби з вудженим салом, банками малини й домашнім сиром залишилися в Соломії, а хліб так і лежав на прилавку біля віконця кіоску, загорнутий у білий папірець. Усе почалося рано вранці. Любов Михайлівна встала ще о четвертій, … Читати далі

Запихай ковбасу глибше в пральну машину, бо вона вже під під’їздом стоїть! — Наталко, ти при своєму розумі? — мій чоловік Василь стояв посеред кухні з відвислою щелепою і тримав у руках палицю домашнього суходільного сервелату. — Їй же там капці будуть, вона порошком пропахне! — Не пропахне, я її в три пакети замотала і зверху чистим рушником прикрила! Пхай, кажу, бо через дві хвилини дзеленчатиме у двері! Ось так звичайно починався наш суботній вечір перед візитом моєї любої зовиці — сестри чоловіка. Звати її Мирослава, але я подумки давно кликала її «Мирося — порожній судок». Бо ця жінка ніколи не приходила до нас на гостину з порожніми руками — вона завжди несла з собою велетенську торбу, напхану пластиковими контейнерами всіх можливих розмірів. Усе почалося ще кілька років тому, коли ми з Василем тільки побралися і переїхали у власне житло. Я тоді була молода, наївна і дуже хотіла показати себе бездоганною господинею. Перед кожним приходом рідні я вистоювала біля плити по пів дня, вишукувала цікаві переписи, випікала домашні пироги і запікала м’ясо. А Мирослава оцінила мої старання по-своєму, з суто практичного боку

Автор

— Запихай ковбасу глибше в пральну машину, бо вона вже під під’їздом стоїть! — Наталко, ти при своєму розумі? — мій чоловік Василь стояв посеред кухні з відвислою щелепою і тримав у руках палицю домашнього суходільного сервелату. — Їй же там капці будуть, вона порошком пропахне! — Не пропахне, я її в три пакети замотала … Читати далі

Дівчина на побаченні зажадала дорогу машину: а через 2 дні я приніс їй те, чого вона не чекала. Проте наші зустрічі довелося припинити

Автор

Мені потрібен чоловік, який вже став на ноги. Квартира, стабільний дохід, машина. Це база. Без цього я навіть розглядати стосунки не буду. Дівчина на побаченні зажадала дорогу машину: а через 2 дні я приніс їй те, чого вона не чекала. Проте наші зустрічі довелося припинити Перше, що я помітив — її погляд. Він ковзнув по … Читати далі