Олено! Треба продати будинок твоїх батьків у селі, — не втримався чоловік. — Ти все одно буваєш там кілька разів на рік, а зараз за ту нерухомість можна отримати пристойну суму. Гроші не повинні просто лежати в старих стінах, коли їх можна використати значно розумніше. Олена повільно повернулася до чоловіка. Будинок дістався їй від батьків і стояв у невеликому селі за сорок кілометрів від Хмельницького. Біля хвіртки росли дві старі яблуні, під вікнами щовесни піднімалися мамині півонії. У тому дворі минуло все її дитинство. — Навіть не продовжуй, Вадиме. Я не продаватиму цей будинок. Ми вже говорили про нього кілька років тому, і ти чудово знаєш, що він для мене означає. — Але тоді не було такої можливості. Мій знайомий Роман зараз заходить у невеликий проєкт із виробництва модульних меблів. Вони вже знайшли приміщення, обладнання, є замовлення. Потрібен тільки стартовий внесок. Якщо зайти зараз, за два роки можна отримувати дуже хороший дохід. Немає коли тягнути, швидше хату продавай
У суботу вранці Олена мила чашки після сніданку, коли її чоловік Вадим зайшов на кухню з телефоном у руці, сів біля вікна й кілька хвилин мовчки переглядав якісь таблиці. Олена вже збиралася ввімкнути кавоварку, коли він раптом відклав телефон і заговорив таким буденним тоном, наче пропонував переставити вазон із підвіконня на шафу. — Олено, я … Читати далі