— Тобі зовсім байдуже, що я ночами не сплю й рахую, на чому ще зекономити? Сергій здригнувся

— Тобі зовсім байдуже, що я ночами не сплю й рахую, на чому ще зекономити? Сергій здригнувся. Чашка стукнула об стільницю, кава хлюпнула на серветку. — Олено, ти чого? Щось сталося? — Сталося. Я більше не можу вдавати, що нічого не знаю. Він потягнувся по рушник, але вона зупинила його: — Залиш. Сядь, будь ласка. … Читати далі

— Ти ж вчора обіцяв приїхати рівно о другій. — Я забув! Зрозуміло тобі?! — огризнувся він у відповідь, і я почула, як він голосно видихнув сигаретний дим. — У мами ювілей, шістдесят років! Тут тітка з Полтави приїхала, кум! Я смажу м’ясо на сорок душ. Невже тобі так важко таксі викликати? Чи 250 гривень шкода? — Михайле, у таксі без дитячого крісла новонародженого не візьмуть, — нагадала я, відчуваючи, як у грудях закипає образа. — Водії просто відмовляються їхати

— Ганно, ну яке ще забирати з пологового? У мами ювілей, гості на дачі, я м’ясо смажу! У слухавці дзенькали келихи, хтось голосно сміявся. Я притиснула до себе згорток із Полінкою і відійшла від вхідних дверей: щоразу, коли вони відчинялися, до холу залітав холодний вітер. — Михайле, ти ж учора обіцяв приїхати о другій. — … Читати далі

— Людмило, це що? Степан стояв у дверях кухні й тримав пожмаканий конверт

— Людмило, це що? Степан стояв у дверях кухні й тримав пожмаканий конверт. Вона впізнала його одразу. Навіть ложку над каструлею завмерла тримати. — Гроші, — відповіла. — А що? — Я бачу, що не листівки. Питаю: звідки? І чого за рушниками? — На твій день народження відкладала. Вона спробувала всміхнутися. — Хотіла сюрприз зробити, … Читати далі

– Тату, татко, миленький! Де ж ви так довго були з мамою? Я вас шукав, я на вас так чекав…

Я поверталася додому затемна. У під’їзді, як завжди, не горіло світло. — Ну от кому заважають ці лампочки? — пробурмотіла я, намацуючи кнопку ліфта. Після цілого дня біганини ноги гуділи. На дев’ятий поверх пішки я б не дійшла, хоч ліфтом їхати теж не хотілося. Двері роз’їхалися, і я здивувалася: у кабіні було світло, підлога чиста, … Читати далі

— У готелі переночуєш, Соломіє

— У готелі переночуєш, Соломіє. Біля вокзалу є нормальний. Уранці — до нотаріуса, підпишеш відмову, і можеш їхати назад. Соломія міцніше притиснула телефон до вуха. — А додому мені вже не можна? — Не починай. — Ярославо, я запитала: додому мені можна? У слухавці дзенькнула чашка. — Там уже мої речі. Я все поприбирала. Що … Читати далі

— Послухай мене. Я не серджуся. Чесно. Але чужі речі не можна брати без дозволу. Тим паче такі. Цей медальйон мені залишила бабуся в останні дні свого життя. Там фотографія мого діда. Для мене він дорожчий за будь-яку річ у світі. Якби ти попросила, я б, можливо, навіть дала тобі його на вечір. Але ти не спитала.

— Олександро, а це не занадто? — Надія несміливо розглядала себе в дзеркалі примірювальної. Темно-синя сукня до колін, на тонких бретельках, сиділа на ній чудово. — Що саме занадто? — Ну… — Надія смикнула край спідниці. — Раптом коротка? — Та де ж вона коротка? Розправ плечі. Отак. Бачиш, яка ти гарна? — Справді? — … Читати далі

— Дівчата, ви тільки не падайте

— Дівчата, ви тільки не падайте. Я вчора нашу Любу не впізнала! Оксана поставила чашку біля чайника й озирнулася, перевіряючи, чи всі слухають. — Яку Любу? — Галина підняла очі поверх окулярів. — Нашу! Іванову! — Вона вже десять років не Іванова, — поправила Галина. — Ти до пуття розкажи. — Іду вчора через парк. … Читати далі

– А чому витрати Софії рахували саме ви? — Тому що вона моя дочка. — І чому оплачувати їх маємо ми?

Денис із самого ранку воював із дверима до спальні. Спершу вони не зачинялися. Потім не відчинялися. А коли він смикнув їх утретє, так заскрипіли, що Євгенія виглянула з передпокою. — Тільки плечем не тисни. — Я й не збираюся. — Минулого разу ти теж не збирався. А потім шафу від стіни віддирали. — Тут інша … Читати далі

— Двадцять років гну спину в автосервісі у дилера. Лагоджу чужі автівки за 35 000 гривень на місяць. Мені вже сорок чотири роки, Насте. І нічого свого не маю. Навіть твоя квартира…

Після зустрічі випускників Володимир повернувся далеко за північ. У коридорі дзенькнули ключі, щось упало на підлогу. Анастасія почула, як чоловік довго вовтузиться біля дверей, а потім шкандибає на кухню. Вона знайшла його за столом. Світла він не вмикав, тільки телефон освітлював його похмуре обличчя. — Вово, ти як? Весело було? — Та так собі. Він … Читати далі

— Богдане, а це що? Галина зупинилася на порозі

— Богдане, а це що? Галина зупинилася на порозі. Важка сумка боляче відтягувала плече, але поставити її було нікуди: біля тумбочки громадився картатий баул, перев’язаний мотузкою, а прохід перекривав кошик. — Ти чого стала? Заходь, — чоловік визирнув із кімнати. — Я питаю: що відбувається? — Мама приїхала. — Бачу, що не кур’єр. Надовго? Богдан … Читати далі