Ти що, серйозно збираєшся цим годувати мого сина?! Голос свекрухи, Ганни Степанівни, рознісся ранковою кухнею так гучно, ніби хтось навмисно увімкнув старе радіо на повну потужність. Вона вже стояла біля відчиненого холодильника, насупивши брови, і з таким виразом обличчя розглядала полиці, наче шукала там щось заборонене. Мар’яна саме заварювала свіжу каву. Вона глибоко вдихнула ароматний пар і повільно повернулася. Свекруха стояла у своєму довгому халаті темного кольору — вона носила його не знімаючи від самого ранку, хоча приїхала начебто на кілька днів у гості. Тепер же здавалося, що вона була тут завжди й збирається залишитися назавжди. — Ганно Степанівно, це звичайний сир і зелень, я купила їх після роботи, вони зовсім свіжі, — спокійно озвалася Мар’яна. Вона намагалася говорити якомога врівноваженіше, стримуючи роздратування, яке вже підступало до горла. — Свіжі?! Та ти поглянь на термін придатності! За два дні воно все зіпсується! Молоді зараз геть господарювати не вміють, купують абищо в тих великих крамницях, а потім дивуються, чому здоров’я немає! Максим сидів за кухонним столом, уткнувшись у свій телефон. Він робив вигляд, що страшенно зайнятий переглядом якихось надважливих повідомлень. Мар’яна знала цю його особливість: коли в повітрі пахло суперечкою, він умів миттєво ставати непомітним, майже зливатися зі шпалерами
— Ти що, серйозно збираєшся цим годувати мого сина?! Голос свекрухи, Ганни Степанівни, рознісся ранковою кухнею так гучно, ніби хтось навмисно увімкнув старе радіо на повну потужність. Вона вже стояла біля відчиненого холодильника, насупивши брови, і з таким виразом обличчя розглядала полиці, наче шукала там щось заборонене. Мар’яна саме заварювала свіжу каву. Вона глибоко вдихнула … Читати далі