— Ти чула? Віктор Маріїн у райцентрі квартиру винайняв. Із тією своєю живе, з Маринкою. Марія міцніше стиснула ручки сумок під ногами. Голос Галини вона впізнала відразу. — Та бачила я їх, — озвалася Оксана. — Він аж сяє. Куртка нова, підстрижений. А вона — молоденька, на підборах… — А Марія зовсім здала. Учора біля … Читати далі
Дощ зарядив ще з обіду. Люда постояла на ґанку, подивилася на залиті грядки й зітхнула: — Ну все. Попрацювала. За парканом грюкнули дверцята машини. — Людо! — гукнула сусідка Люба. — Ми додому їдемо. Поїхали з нами! — Я ж до неділі хотіла лишитися. — І що ти тут робитимеш? Дощ рахуватимеш? Люда ще раз … Читати далі
— Вам для рідних онуків ковбаси шкода?! Ганна Петрівна здригнулася й поставила чашку на стіл. Надія стояла на порозі кухні — розпашіла, у розстебнутому пальті. — Що сталося? Де діти? — Унизу, з Вірою Степанівною. Я попросила її п’ять хвилин посидіти. Ви мені краще поясніть: самі ковбасу їсте, а їм — кашу на воді? Свекруха … Читати далі
Вероніка стягнула плащ і повісила його на гачок. Після нічної зміни в диспетчерській таксопарку гуділи ноги, а в голові була одна думка: беруші, ліжко, сон. — Нікушо, тихіше! — Георгій визирнув із кімнати. — Мама тільки лягла. — Яка мама? — Моя. У неї вдома стояк прорвало, поживе поки що в нас. Вероніка завмерла з … Читати далі
Святослав підчепив виделкою третю котлету просто зі сковороди й відсунув двома пальцями магазинний чек. — Давай одразу домовимось, Любашо. Ти купуєш продукти, а я відкладаю на машину. Люба завмерла біля плити з лопаткою в руці. — Перепрошую? Я вчора після роботи дві сумки притягла. Попросила тебе половину скинути, а ти мені що відповідаєш? — Та … Читати далі
— Мама побуде в нас до весни. У тісноті, та не в образі! Ти ж не проти? Богдан навіть не глянув на мене — затягнув у коридор картату торбу й повернувся по валізу. Я стояла з чашкою посеред вітальні. — До якої весни? — Ну, до цієї, Зоряно. Не до наступної ж! — засміявся чоловік. … Читати далі
Коли величезна коробка з кавомашиною застрягла в передпокої, Світлана Павлівна тільки сплеснула руками. Її шістдесятип’ятирічний ювілей до цієї миті минав на диво спокійно. — Андрію, ну не боком! — командувала Людмила. — Ти її зараз упоперек дверей поставиш! Тумбу відсуньте. — Куди? У ванну? — Андрій важко видихнув і спробував розвернути коробку. — Не сперечайся … Читати далі
— Невістко, я оплачую свято. Отже, я й вирішую, кому сидіти за столом. Людмила Іванівна сказала це так буденно, наче йшлося про зайву вазу, а не про мого батька. Я подивилася на список у її руках. — Ви викреслили мого тата? — Галю, не починай. — Я запитала: ви викреслили мого тата з весілля його … Читати далі
— Дивись, Лерочко, які тут вісімнадцять метрів! — Лариса Петрівна широко розчинила двері дальньої кімнати. — Вікно на південь, сонечко. Шафу ми викинемо, диван теж. Поставите ліжко — буде вам спальня. Валерія переступила поріг із чашкою чаю в руках. На підвіконні стояли фіалки, на стіні висів килим з оленями. Пахло нафталіном і старими книжками. — … Читати далі
— Галино Петрівно, та не забула я про ті двісті вісімдесят гривень! — Людмила Миколаївна відвернулася до вікна, затуляючи слухавку долонею. — Завтра аванс. В обід забіжу. Продавчиня із зоомагазину говорила так голосно, що було чути навіть крізь гудіння лабораторної шафи. — Ви ж самі просили рукавичку відкласти! Я тримаю, іншим відмовляю… — Бо в … Читати далі