Добрий день, пані Галино! — крикнула Марта сусідці біля хати. — А я думала, ви аж завтра будете. Андрій же казав, що раніше суботи тебе не чекати. Марта повільно випросталася. — Коли казав? — Та недавно. Він тут часто буває. — Часто? Пані Галина відразу перестала усміхатися. — Ну, час від часу. — Я думала, він навесні сюди лише двічі приїжджав. Сусідка подивилася на дитячий самокат і раптом заходилася поправляти панаму. — Та я хіба рахую, дитино? Марта підійшла ближче до огорожі. — Пані Галино, а ви не знаєте, чий це самокат? — То, мабуть, Маркіянів. — Якого Маркіяна? Сапка в руці сусідки завмерла. — Ой. Мартусю, ти тільки не подумай, що я лізу не у свої справи. Я була переконана, що ти все знаєш. — Що саме я маю знати? Пані Галина зітхнула, відклала сапку на грядку й підійшла майже впритул до сітки. — Тут інколи буває Леся з дітьми. Марта не відповіла. — Яка Леся? — Андрієва колишня дружина. Перша дружина твого чоловіка, — схвильовано мовила сусідка, розуміючи, що видає велику таємницю
— Марто, ти точно сьогодні поїдеш? Може, залишишся в місті до суботи? — голос Андрія в телефоні прозвучав настільки напружено, що вона навіть відклала чашку. — А що сталося? Я вже речі склала. Завтра працюватиму з дому, а ввечері хочу посадити лаванду біля тераси. Ти ж сам казав, що приїдеш у п’ятницю. — Та нічого … Читати далі