Якщо ти зараз знову поїдеш копати їм город, додому можеш у неділю не повертатися! Мар’яна стояла в коридорі, спершись на одвірок, і дивилася, як чоловік мовчки пакує в торбу старі робочі штани. — Мар’янко, ну чого ти починаєш із самого ранку? — стиха відказав Назар, навіть не підводячи очей. — Там же батьки самі не дадуть ради. Мама ледве ходить, у тата тиск. Хто їм паркан підіпре? — А в тебе сім’я є? Чи ти одружився на мені просто так, для краси? — голос жінки тремтів, але в ньому не було злості, лише безмежна втома, що накопичувалася місяцями. Назар зітхнув, затягнув шнурки на старих кросівках і провів долонею по втомленому обличчю. Ця розмова повторювалася щотижня з тієї самої суботи, коли свекри раптово оголосили про своє дивне рішення. Усе почалося ще восени, коли батьки Назара, Надія Василівна та Василь Дмитрович, покликали їх на чай. Тоді на столі стояв пиріг з яблуками, чайник пускав пару, і ніщо не віщувало неприємностей. Батько прокашлявся, підсунув ближче чашку й спокійно, ніби про погоду, сказав: — Ми вирішили продати нашу двокімнатну. Завдаток уже взяли
— Якщо ти зараз знову поїдеш копати їм город, додому можеш у неділю не повертатися! Мар’яна стояла в коридорі, спершись на одвірок, і дивилася, як чоловік мовчки пакує в торбу старі робочі штани. — Мар’янко, ну чого ти починаєш із самого ранку? — стиха відказав Назар, навіть не підводячи очей. — Там же батьки самі … Читати далі