Автор Романович
– Ти не можеш тут жити, мамо, тому збирайся. У нас інших варіантів просто немає, – сухо і спокійно сказав Людмилі Вікторівні син і наказав брати з собою лише найнеобхідніші речі. У її сусідів трапилася біда, була пожежа, і вогонь… Продовжити читання →
— Вікуся, ми в суботу приїдемо, — воркувала свекруха, — приготуйте все, щоб не було соромно, до нас дядько Борис приїхав, хочемо йому вашу дачу показати. — Добре, — коротко відповіла Віка. Сперечатися зі свекрухою було марно. Якщо вона вже… Продовжити читання →
– Свєто, ми їсти хочемо! Досить уже лежати! – пролунав над вухом незадоволений голос чоловіка. Голова розколювалася, горло страшенно боліло, ніс закладений! Спробувала встати – тіло наче ватяне. Не дивно, що вона захворіла.Весь тиждень стояла спекотна погода, а вчора, ближче… Продовжити читання →
– Славику, може, встанеш із дивана і допоможеш мені розібрати сумки? – з явним невдоволенням крикнула Марина. – А потім що? Обід приготувати і черевики всім почистити? – В’ячеслав навіть не сіпнувся з місця. – Хто тебе змушує стільки купувати?… Продовжити читання →
– Добрий день, скажіть, я можу здати це назад? – запитала Яна у продавця за прилавком, простягаючи велику свічку в подарунковій упаковці. Невисокий, зморшкуватий чоловік у сірому засмальцьованому фартусі поправив окуляри на своєму носі і, діловито насупившись, потягнув до себе… Продовжити читання →
— Мишко, дивись! — я завмерла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам. Чоловік незграбно переступив поріг, зігнувшись під вагою відра з рибою. Ранкова прохолода липня пробирала до кісток, але те, що я побачила на лавці, змусило забути про… Продовжити читання →
Номер був незнайомий, та Таїсія відповіла. Дзвонила Ельвіра, з якою вона не бачилася і навіть не розмовляла телефоном майже рік. -Таю, мені б хотілося з тобою зустрітися. У тебе сьогодні чи завтра не буде вільного часу? – Запитала Еля. –… Продовжити читання →
– Що трапилося? Ви чого тут? – вдає здивування невістка. Я спокійно розкладаю речі, кажу Степану, який мене привіз, щоб теж заходив, а невістці відповідаю: – Ти, Дарино, напевно забула, що це моя квартира. Чого ти дивуєшся? Я додому повернулася…. Продовжити читання →
– Так, Тетяно Сергіївно, сьогодні тебе виписуємо, – жінка-лікар усміхнулася якоюсь сумною посмішкою. – Зустрічати тебе хто-небудь буде? – Мама… дідусь із бабусею… – Гаразд, дзвони їм, та збирайся! Лікар підвелася і попрямувала до дверей. Біля дверей зупинилася і похитала… Продовжити читання →
— Донечко, прошу тебе… вислухай мене! – ридала свекруха. — Ні, Віро Василівно. Говорити нам нема про що, – відрізала Олена. Жінка подивилася на чотирирічного Іванка. Він був копією свого батька. Але тепер це вже не мало абсолютно ніякого значення…. Продовжити читання →