– Доню, як ти? Як син? До речі, ім’я вже придумала? – Немає в нього імені. Нехай нові батьки називають потім, як хочуть. Залишу я його, мамо… Нікому ми не потрібні, одні на всьому білому світі – Зоя, вам дитину… Продовжити читання →
“– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час… Продовжити читання →
“— Мишко, ми п’ять років чекаємо. П’ять. Лікарі кажуть – дітей у нас не буде. А тут… — Мишко, дивись! — я застигла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам. Чоловік незграбно переступив поріг, зігнувшись під вагою відра з… Продовжити читання →
“– Тату, ти що, кота завів? – здивувалася дочка Людмила, яка приїхала на вихідні Петро Васильович із роздратуванням дивиться у вікно. Ось знову цей рудий кіт сидить на його грядках! Вже третій день поспіль. Спочатку помідори пом’яв, вчора в огірках… Продовжити читання →
– Ти що, копаєшся в моїх речах? – А ти що, одружений? Вони дивилися один на одного. Він – у рушнику, тільки з ванної. Вона сидить на дивані біля його барсетки. Паспорт випав із її рук. Даша почувала себе так,… Продовжити читання →
— Ти ж мене не любила. Без любові за мене вийшла. Тепер кинеш, коли я захворів… — Не кину! – сказала Марина й обійняла Ігоря. – Ти найкращий чоловік! Нізащо не кину тебе… Він не міг повірити, що це правда…. Продовжити читання →
– Ти голубці зробила, Ірино? Щось я їх не бачу, – кажу. – Ні, не зробила, не мала часу, – спокійно відповідає мені донька. Я ж просила тебе по телефону, щоб ти їх приготувала. Скучила я за нашою смачною їжею,… Продовжити читання →
У мене дорослі син та донька. Ми з чоловіком важко працювали, аби дати їм все найкраще. Навіть їхали в Німеччину на заробітки, аби купити їм квартири після весілля. Хоча така “доброта” погано відгукнулася. У чоловіка проблеми зі спиною, заробив грижу…. Продовжити читання →
Яка ж у нього дружина страшна, як він із нею тільки живе… Марина плакала щодня. Хоча і це їй давалося важко. Обпалені повіки толком навіть закриватися не могли. Кожен вихід із дому давався їй важко. Як фізично, так і морально…. Продовжити читання →
“– Ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – Запитала Варя розгубленого чоловіка – Льоша, ну ти що? Ні я, ні діти не винні, що в тебе відпустку тільки в жовтні. Каті треба до школи, Даня… Продовжити читання →