Прокинувшись серед ночі, Лариса відчула порожнечу поряд із собою. Розгублена, вона простягнула руку, сподіваючись відчути звичне тепло свого чоловіка, Степана. Але сон не повертався, а чоловік, здавалося, не збирався повертатися до ліжка вже хвилин п’ятнадцять. Серце Лариси забилося тривожно, і… Продовжити читання →
Дружина причаїлася в квартирі, щоб дізнатися, що діється, поки чоловік у відрядженніІнга Олексіївна нервово відрегулювала фартух, підійшовши до дверей. Дзвінок пролунував знову, цього разу більш настирливо. Вона різко відкрила двері, і на порозі стояла Жанна, її донька.— Вибач, мамо. На… Продовжити читання →
Навіщо Інна почала в’язати пінетки, вона й сама не знала. Її доньці вже виповнилося сорок років. Два роки тому вона овдoвіла, так і не народивши дітей. Торік знову вийшла заміж, але чоловік був значно молодший і казав, що хоче пожити… Продовжити читання →
Малюка довго ніхто не забирав із пологового відділення. Буває таке. Відмовилися, і, як на зло, ніхто не виявляв бажання. Отже, малюк застряг там і його тимчасово визначили на вільне ліжечко. Але як ви розумієте, його це не дуже влаштовувало і… Продовжити читання →
– А ти ще жuва? – здивувався онук, зайшовши до будинку бабусі. – А я за спадком приїхав… – Зінаїдо Андріївно, ви завжди так активно захищаєте свого онука. Може, Степан і був хорошим хлопчиком у дитинстві, але ж часи змінюються…. Продовжити читання →
– Цікаво виходить, Валентино, я ніколи не рахував твої гроші, але зараз це занадто. Сину ти машину купуєш, а я все життя маю на велосипеді їздити? – сердито мене спитав чоловік. Треба зауважити, що за довгі роки нашого спільного сімейного… Продовжити читання →
– Вона не може тут жити, вона нам ніхто, – чую як дочка мого чоловіка голосно пояснює своєму брату, що мене треба виселяти з будинку, в якому я прожила останніх 15 років. – Зачекай, Марино. Не все так просто. Куди… Продовжити читання →
Галина бігла пероном, ледве переводячи подих під вагою важких сумок, боячись запізнитися на останню електричку. Вона буквально застрибнула у майже порожній вагон на ходу, сіла на лаву і ще довго намагалася прийти до тями. Діставши маленьке люстерко з сумочки, критично… Продовжити читання →
— Олеже, тобi якесь письмо. Я вирiшила забрати пошту, бо все вже ледве тримається в скриньцi. Напхали реклами, газет купу, ледве рахунки витягла, i ще конверт випав. Уявляєш, адреса не наша — номер будинку iнший. А прiзвище, iм’я та по… Продовжити читання →
Після нашого походу в мене добряче горіла задниця, а Вовку всього обсипало, та ще й кілька пальців розпухло. — Алергія, — констатувала бабуся. — Ще б пак. Мінімум три кілограми цукерок змели удвох. Щоб вас пронос пробрав і очі на… Продовжити читання →