Автор Романович

Микола та Рита прожили щасливе життя разом. Золоте весілля відзначили. Діти, онуки та навіть правнучка були на урочистості. Через три роки після золотого весілля Рита втратила свого Миколу. Попрощалися з Миколою, а Маргарита злягла. Спочатку в палаті лежала, а потім… Продовжити читання →

Семен відсунув від себе порожню супову тарілку з явною зневагою, різко кинув ложку в тарілку. Зіна помітила це й одразу ж забрала посуд, поставивши в раковину. – Чай подай, – невдоволено сказав Семен. Зіна намагалася зробити все якнайшвидше, не любила,… Продовжити читання →

— Ну все! Збирай валізи, твоя вистава закінчена! — дружина влетіла в квартиру і з порога здивувала чоловіка дивною заявою. — Даша? У чому справа? — спокійно запитав Валерій, який в цей час на кухні смажив на вечерю рибу. На… Продовжити читання →

– Олю, не хвилюйся, мама в мене проста, – казав Андрій, поки ми їхали в електричці до його батьківського дому. – Вона тебе точно полюбить. Я нервово теребила ремінець сумки. Ми з Андрієм зустрічалися лише два місяці, а тут –… Продовжити читання →

– Іване, Іване, як воно ось так вийшло – життя минуло, роки збігли, а забути не можу, – Софія сиділа на лавці біля вишні, що цвіла, як у юності, й тримала в руках стару світлину – їхнє весілля з Іваном…. Продовжити читання →

Олена Семенюк страшенно хотіла заміж. Усі її подружки давно відгуляли весілля, одна вона залишилася. Та й наречених усе не було. Зате був у Олени кіт, великий рудий красень на прізвисько Сімба. Ще кошеням підібрала вона його біля смітника. Блохастий і… Продовжити читання →

– Мамо, знайомся, це Віра, моя наречена, ми одружуємося, мамо! Людмила Василівна дивилася на дівчину, дааа, несподівано. Де Віталик і де дівчата, вірніше – дівчина, та ще й така. Красива, довгонога, волосся до пояса, очі розкосі, зелені, чаклунські. Розсип легкого… Продовжити читання →

В аптеці біля віконця стояв неохайний чоловік і тремтячими руками збирав копійки з тарілки, яку в нього не взяли. І нікому не було до нього діла, всі хотіли, щоб він швидше звідси вийшов. Усі кидалися і закривали носа руками… Сьогодні… Продовжити читання →

Коли я вийшла на сходовий майданчик викинути сміття, він усе ще сидів біля самих дверей. Мій Арчі. Рудий, з білою «жилеткою» на грудях і з тим самим лінивим, майже глузливим поглядом. Наче не він лише кілька годин тому влетів на… Продовжити читання →

– Як не сплатив? Ти що? Чому? – здивовано виглянула Світлана з ванної, де в цей час прала руками речі доньки. У садок дитину водити треба, а чистий одяг закінчився, і як на зло, зламалася пралка. А на ремонт зараз… Продовжити читання →