Автор Романович
Коли син привів цю дивну дитину, Ельвіра мало не заплакала. Але не від жалості до хлопчика, хоч виглядав він так собі: волосся як гніздо, аж очей не видно, черевики брудні, одяг явно з чужого плеча, і навіть через об’ємну футболку… Продовжити читання →
Я прокинулася від звуку дзвінка. Годинник на тумбочці показував сьому ранку. Субота. Хто, чорт забирай, дзвонить у таку рань? Діма вже тупав до дверей, бурмочучи щось про “напевно, доставлення”. Я натягла ковдру на голову, сподіваючись трохи поспати, але тут почула… Продовжити читання →
Марта приїхала в місто після весілля, несучи з собою кілька скромних речей і велику надію, що буде щаслива з Назаром – її чоловіком, добрим, уважним, трохи мовчазним, але з щирим серцем. Вони орендували невеличку квартиру, а кожну неділю ходили до… Продовжити читання →
– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі в блискучих туфлях на десятисантиметрових шпильках, через що була вищою за хлопця майже на голову. – Вона добра і дуже… Продовжити читання →
– Ірочко, як же так? Виходить, ти гроші взяла та ще й квартиру вимагаєш? – Не добре це, дівчинко, – зітхнув дядько Петя. – Бабуся ж справедливо все розділила. Батько Ірини та Поліни – високий сивий чоловік – повільно підвівся… Продовжити читання →
— Мамо, Ілля запропонував мені жити разом, — обережно почала Аня після вечері. — І де ви будете жити? — запитала мама, трохи затримавшись. — У нього є власна квартира. Батько купив її, коли Ілля вступив до інституту. — Ви… Продовжити читання →
– Бабцю Олю, а можна я ще раз пиріжка візьму? – запитав хлопчик у пошарпаній куртці, сором’язливо тримаючи теплий пиріжок із повидлом. – Бери, синочку, бери. Їж на здоров’я, – усміхнулась старенька і ніжно погладила малого по голові. Вона завжди… Продовжити читання →
Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був розписаний до останнього рядка. – Донечко, ти ж приїдеш до… Продовжити читання →
Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова, без дітей. Її чоловіка Івана не стало ще десять років тому, і з того часу Марія жила сама. Люди її… Продовжити читання →
— Міша, а раптом вона нас не полюбить? — Олена завмерла біля вікна, притиснувши долоні до скла. Михайло відірвався від ноутбука, зняв окуляри і втомлено потер перенісся. За десять років спільного життя він навчився безпомилково вгадувати настрій дружини лише за… Продовжити читання →