Автор Романович
Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був розписаний до останнього рядка. – Донечко, ти ж приїдеш до… Продовжити читання →
Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова, без дітей. Її чоловіка Івана не стало ще десять років тому, і з того часу Марія жила сама. Люди її… Продовжити читання →
— Міша, а раптом вона нас не полюбить? — Олена завмерла біля вікна, притиснувши долоні до скла. Михайло відірвався від ноутбука, зняв окуляри і втомлено потер перенісся. За десять років спільного життя він навчився безпомилково вгадувати настрій дружини лише за… Продовжити читання →
Таня тихо відчинила двері й зайшла до будинку, можливо, мама відпочиває? Ні, мама у своїй кімнаті розмовляє з кимось по телефону. У Тані не було звички підслуховувати чужі розмови, але зараз її насторожила фраза: «Так, ви все правильно зрозуміли, я… Продовжити читання →
Приблизно в п’ятирічному віці Оленка почала розуміти, що з нею щось не так. Ось узяти до прикладу випадок. Йде Оленка з мамою спекотного, сонячного дня широкою красивою вулицею з високими будинками, такими високими, що дівчинка ледве бачить, де вони закінчуються…. Продовжити читання →
«А Тарас, виявляється, щасливо одружений…» — зітхала Соломія, сидячи на лавці в сквері й стискаючи в кишені направлення. Сусідки по кімнаті в гуртожитку заздрили їй, коли бачили в товаристві статного, гладко поголеного блакитноокого брюнета, вважали, що пощастило з галантним кавалером…. Продовжити читання →
– А може є ще хоч якийсь вихід? Не хочу я жити з твоєю мамою, – чесно зізналася Галина своєму чоловікові. – Я все розумію, але повір, що для нас зараз це найкращий вихід. До того ж, це ненадовго, поки… Продовжити читання →
Віра сиділа за кухонним столом, дивлячись на стос рахунків, які принесла листоноша вранці. Електрика, вода, комуналка – цифри промайнули перед очима, але думки були десь далеко. За вікном шелестів осінній вітер, зриваючи останнє листя з клена у дворі. Вона зітхнула,… Продовжити читання →
— Оленько, звільни мені стіл, будь ласка. А то мені поставити страви нікуди. Віра Миколаївна рішуче переставила блюдо з індичкою, уже готовою до подачі, на стілець поруч зі столом, і почала викладати з сумки пластикові контейнери з їжею. — Віро… Продовжити читання →
– Тут є вісім тисяч, а ще додам з тих, що відклала в минулому році, і вистачить, щоб віддати Петру те, що обіцяла, – я перераховувала гроші, а в голові вже крутила бізнес-план. Все сходилося – 10 тисяч я віддам… Продовжити читання →