Автор Романович
Коли Оленка Підлісецька збагнула, що її чоловік, цей підступний зрадник Підлісецький, потай ходить наліво, вона вирішила, що просто так цього не залишить! Як дізналася? Дуже просто… Уже не раз Оленка помічала, як її Остап, щойно вискочивши з під’їзду, одразу звертав… Продовжити читання →
– Пропадає без тебе Кирюша. Повернулася б ти, Олесю. Інакше лиха не оминути! – Колишня свекруха зателефонувала Олесі ввечері. Жінка щойно повернулася з роботи. Попереду було багато домашніх справ. Донька вимагала вечерю і допомогти з математикою, накопичилося прання, та й… Продовжити читання →
– Ану, швидко збирайте свої речі, й щоб вашого духу тут не було! Даю десять хвилин! І ні хвилини більше! – І то тільки тому, що ви мені не чужі, – закричала Поліна Олегівна, яка навіть не чекала такої бурхливої… Продовжити читання →
Аня мчала майже порожньою трасою, на автоматі перемикаючи швидкості. Дорога попереду, залита яскравим світлом фар, розпливалася крізь сльози, що застилали очі. Серце стискалося від нестерпного болю й гіркої образи. Три роки! Три роки життя коту під хвіст! Як він міг?… Продовжити читання →
– Ти тут більше не живеш, – Валентин дивився спокійно на Таню. – Дай матері зітхнути спокійно. – Я їй не заважаю, пропусти, – Таня не збиралася здаватися. Вона спробувала відштовхнути співмешканця матері, але той не зрушив із місця. –… Продовжити читання →
Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона… Продовжити читання →
– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат. – Там навіть Wi-Fi нема! Мама зітхнула. Вона вже вдруге пояснювала, що їм треба побути два тижні в селі в… Продовжити читання →
— Ти чула, що вони задумали? — шепотіла я самими губами стоячи біля вікна, коли голоси з подвір’я долинули до моєї спальні. В голові гуділи слова, які я випадково підслухала. Ця дача, мій єдиний прихисток, опинилася під загрозою — і… Продовжити читання →
– Ти тут більше не живеш, – Валентин дивився спокійно на Таню. – Дай матері зітхнути спокійно. – Я їй не заважаю, пропусти, – Таня не збиралася здаватися. Вона спробувала відштовхнути співмешканця матері, але той не зрушив із місця. –… Продовжити читання →
Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона… Продовжити читання →