Автор Романович
Костик сидів в інвалідному візку й дивився крізь запилене скло на вулицю. Йому не пощастило: вікно лікарняної палати виходило у внутрішній двір лікарні, де був затишний сквер із лавочками та квітниками, але майже не було людей. До того ж, стояла… Продовжити читання →
– Мамо, нагадую тобі, що в суботу я прийду додому не один. Я запросив Ольгу з донькою – вам настав час познайомитися, – попередив Альбіну Василівну син. – Не бачу потреби, Андрію, знайомитися з черговою твоєю пасією, – відповіла мати…. Продовжити читання →
– Мамо, ну ти ж усе одно на пенсії, – почала я, намагаючись говорити бадьоро, ніби не збиралася зараз всучити їй двох своїх дітей на три місяці. – Забери онуків на літо! Ну будь ласка! Мама втупилася в екран відеозв’язку,… Продовжити читання →
Віра прокинулась, як завжди – о 6:00. Без будильника. Навіть у вихідний вона не могла довго спати і звично потягнулася до кухні. Зробила собі каву. Потім згадала, що колись вона ще готувала кашу для сина, сніданок для чоловіка і почувалася… Продовжити читання →
– Павло Іванович? – голос у слухавці був холодний і офіційний. – Так, я Павло Іванович. А з ким я говорю? – Це директор Будинку маляти. За тиждень Вашій доньці виповнюється три роки, і ми будемо змушені перевести її в… Продовжити читання →
– І гроші не допомогли – зібрався і пішов. Бідолашна Люба, для кого ж вона так старалася, – в селі новину про те, що Михайло пішов від Люби не обговорював хіба що лінивий. – А що її шкодувати? Сама винна…. Продовжити читання →
Колись від такого сну я б прокинулася схвильована і радісна, але тепер я вже добре пам’ятаю слова бабусі: «Не добре себе бачити у весільній сукні, ще цього року заміж не вийдеш». І бабуся була права, у свої сорок два я… Продовжити читання →
– Ото вибрала собі… – бурмотіла Марія, дивлячись, як донька з нареченим стоїть на подвір’ї. Не подобався їй майбутній зять, але дочка доросла, це її вибір. – Мамо, це Роман. Ми з ним одружимося, – сказала Оля з тією впертістю,… Продовжити читання →
– Ну нема в мене грошей зараз, так буває. Оксано, повір, все налагодиться, а цей період треба пережити. Ігор дивився на дружину не то винуватими, не то розгубленими очима. Раптом на їхнє подвір’я забігла Ліля, колишня однокласниця Оксани, і Ігор… Продовжити читання →
– Доню, прийшла б у вихідні. Давно з тобою не гуляли. Походимо по крамницях, купимо щось смачненького! Чи тебе твій ірод не відпустить? – Ну чому ж не відпустить, мамо? – Ірина знала, вказувати матері на те, що її чоловік… Продовжити читання →