Романович – Сторінка 493

– Я налаштовую? Ні, шановна свекрушенько, це ви самі винні, що єдиний син не хоче з вами розмовляти! А зараз, коли у вас немає можливості вийти з дому, навіть не боїтеся про те, що ви їстимете, і де будете брати продукти

– Надія Тихонівна, нам потрібно серйозно поговорити, – дівчина вставила ногу у двері, Надія спробувала ті двері зачинити, – Надія Тихонівна, що ви поводитеся, як дитина! Надія з досадою тягне двері на себе, от нахабна дівка, мало того, що прив’язалася… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Будинок мій, ви тут живете на пташиних правах, – заявив зять. – І у своєму будинку я робитиму те, що вважаю за потрібне. – А ви, – він подивився на батьків дружини, – якщо обурюватиметеся, миттю опинитеся за ґанком із валізами

– Будинок мій, ви тут живете на пташиних правах, – заявив зять. – І у своєму будинку я робитиму те, що вважаю за потрібне. – А ви, – він подивився на батьків дружини, – якщо обурюватиметеся, миттю опинитеся за ґанком… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Що з тобою сталося, Ксюшо? Ми завжди вважали тебе доброю, турботливою дівчинкою. А ти

По суботах Ксенія терпіти не могла вставати рано. Заслужений відпочинок після виснажливого трудового тижня хотілося провести, загорнувшись у теплу ковдру і насолоджуючись спокоєм. Однак телефон безжально завібрував на приліжковій тумбі, вириваючи її з обіймів солодкого сну. – Що ще за… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Не піду я до них, навіть не проси. Ти ж знаєш, Єво, що я про це все думаю, то навіщо знову починаєш цю розмову, – каже Алла Вікторівна своїй доньці, і в її голосі відчувається рішучість.Але Єва вирішила, що цього разу вона таки помирить свою маму і маму чоловіка, бо їхнє з Адамом сімейне життя тільки починається, а дві свахи бачити одна одну не хочуть. Та й нагода неабияка є для цього.– Мамо, не хочеш їхати до тітки Лариси, то давай зберемося у нас на дачі в неділю. Ми дивилися прогноз, погода має бути гарною, посидимо, шашлик посмажим, – донька благально подивилася на маму.– Ні, навіть не проси. З цією зрадницею я родичатися не збираюся. Ти радій, що я сина її прийняла, зятем вважаю і поважаю. А вона мені ніхто.Алла Вікторівна вкотре дала зрозуміти доньці, що вона не готова до примирення.Єва пішла від мами дещо зажуреною, бо сподівалася, що їй якось вдасться переконати маму якщо не родичатися, то хоча б спілкуватися з своєю тепер уже свахою, а колись – найкращою подругою.Алла і Лариса дружили ще зі школи, і обіцяли одна одній, що що б не сталося, вони завжди будуть разом. Ні в одної, ні в іншої не було рідної сестри, то вони стали сестрою одна для одної.Заміж дівчата вийшли майже в один час. Лариса народила сина і назвала його Адамом. Дуже вже подобалося їй це ім’я. А Алла вирішила їй підіграти, і коли у них з чоловіком народилася донечка, вони дали їй чудове ім’я Єва.Продовження в першому коментарі

– Не піду я до них, навіть не проси. Ти ж знаєш, Єво, що я про це все думаю, то навіщо знову починаєш цю розмову, – каже Алла Вікторівна своїй доньці, і в її голосі відчувається рішучість. Але Єва вирішила,… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

— Ох, мамо, ну навіщо такий дорогий торт. Скільки ви віддали: 2000 гривень? — я поставила коробку на стіл, обережно розпаковуючи, адже наші сімейні фінанси вже давно тріщали по швах. І я і чоловік після розлучення і розділу бізнесу ніяк не могли оговтатись і почати заробляти нормально.— Доню, торт то лиш початок. Я вигадала, як вас із моїм синочком помирити, – посміхнулась мені свекруха щасливо, – Я все вирішила! Ти з дітьми переїжджаєш до мого сина, — сказала свекруха радісно.Я була щиро здивована таким її словам. Мій колишній точно на таке не погодиться. Хіба який уже крайній варіант, але його годі й уявити. Зрештою, він уже має наречену, я бачила її кілька разів.Це був наш звичайний вівторок. Щойно ми із чоловіком розлучились, моя колишня свекруха встановила от такий собі ритуал. Щовівторка приходила до мене на чай із тортом. Бачила онуків і спілкувалась зі мною.Я знала, що свекруха обожнює ці моменти. На кухні, за чашкою чаю, ми були не просто родичками колишніми — майже подругами. Ці розмови — наш маленький світ, що тримав тепло сімейних зв’язків.Колись я сама зруйнувала свою родину. Щойно вийшла із декрету, я хотіла допомогти чоловіку у його бізнесі, він погодився. оскільки я мала економічну освіту стала до діла.Увійти у курс справ і зрозуміти усі тонкощі мені допомагав партнер мого чоловіка Юрій. Валерій у той час на об’єктах керував процесом безпосередньо на місці.Так вийшло, що ми із Юрієм все частіше залишались удвох. Мені нічого в житті не бракувало, я мала все, що хотіла тому і досі не розумію, що тоді на мене найшло.Юрій допомагав мені розібратися в юридичних тонкощах, учив читати договори. «Будеш правою рукою чоловіка», — казав він, усміхаючись якоюсь особливою, насмішкуватою посмішкою, від якої в мене все завмирало.— Мамо, — я підняла очі, зустрівшись із її поглядом. — А ви з татом, ну, зі свекром, не втомлювалися одне від одного?— Ох, усяке бувало, — свекруха відламала шматок торта, задумливо його жуючи. — Але я тобі скажу: головне, щоб діти були щасливі. Он, мій син — відмінник, донька всіх у садочку зачарувала. Заради цього можна і потерпіти, — додала вона, усміхаючись. – Та й до чого наше життя і ваша ситуація? Одна помилка не повинна зруйнувати сім’ю. Мені іншої невістки не потрібно, тож я все зроблю, аби ти повернулась із дітьми в родину.Продовження у першому коментарі

— Ох, мамо, ну навіщо такий дорогий торт. Скільки ви віддали: 2000 гривень? — я поставила коробку на стіл, обережно розпаковуючи, адже наші сімейні фінанси вже давно тріщали по швах. І я і чоловік після розлучення і розділу бізнесу ніяк… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Та ти без мене пропадеш! Нічого не зможеш! – гримів чоловік, складаючи свої сорочки до великої сумки.Але вона не пропала. Вистояла.Можливо, якби дала собі час подумати, як із двома дітьми жити, то нафантазувала б собі всіляких труднощів і, може, пробачила б невірність. Але часу не було – треба вести донечок до дитсадка й поспішити на роботу. А чоловік лише пів години тому повернувся додому: задоволений новими стосунками, увесь такий самовпевнений. Тож, одягаючи пальто, Наталка коротко й чітко роздавала вказівки:Марійко, допоможи Софійці застебнути курточку й простеж у садочку, щоб вона добре їла. Вихователька скаржилася, що кашу вона не їсть. Богдане, а ти постарайся одразу забрати все своє, нажите тяжкою працею майно. Не тягни кота за хвіст. І ключ від квартири кинь у поштову скриньку. Бувай.Марійка народилася на пів години раніше за Софійку, тож вважалася старшою. Нині їм по чотири роки. Дівчатка самостійні, кожна зі своїм характером. Якщо Марійка просто з’їсть нелюбу манну кашу — бо так треба, то Софійка відстоюватиме свою думку:Там грудочки, я цього не їстиму.На щастя, дитсадок зовсім поруч – десять хвилин ходу. Донечки гомонять, відволікають від думок про труднощі майбутнього життя. На роботі також немає часу задуматися про особисте — прийом у неї розписаний похвилинно, а потім ще виклики треба обійти. І лише ввечері, побачивши в передпокої порожні вішалки, де зазвичай висіли куртки чоловіка, Наталка збагнула, що віднині вона сама. Але журитися й нарікати – не в її вдачі: усе має бути, як завжди, а може, й краще.У будь-якій ситуації можна опустити руки й бідкатися, а можна спокійно все обміркувати, знайти вихід і бодай краплинку позитиву. Для початку, наприклад, треба приготувати вечерю.Що в нас із дівчатами змінилося? – міркувала Наталка, нарізаючи овочі для салату. – Чоловік пішов. Які функції він виконував? Що тепер ляже на мої тендітні плечі?Продовження у першому коментарі

– Та ти без мене пропадеш! Нічого не зможеш! – гримів чоловік, складаючи свої сорочки до великої сумки. Але вона не пропала. Вистояла. Можливо, якби дала собі час подумати, як із двома дітьми жити, то нафантазувала б собі всіляких труднощів… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Вибачте, що потурбувала, – сказала бабуся, кутаючись у пухову хустку, – але я бачила сьогодні, як ваш чоловік вантажив речі до машини. Він вас покинув?

25 Червня, 2025 0

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх вона не носила. А через свою доброту, яку віддавала до останку – спочатку батькам, потім чоловікові, потім дітям. – Мамо, а ти чому собі нічого не купуєш? – якось спитала менша, Христинка. – А я вже все маю. Головне – щоб вам було добре, – усміхнулась Катерина, але десь глибоко в душі її це зачепило

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх вона не носила. А через серце, яке віддавала до останку – спочатку батькам, потім чоловікові, потім дітям. А про себе згадувала лише тоді, коли… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

– Досить тикати мені в обличчя своєю зарплатою! Я тобі не альфонс і не нахлібник! І гроші на твій кредит я давати більше не збираюся

– Миколо, у мене чудові новини! – Вероніка влетіла у квартиру, на ходу скидаючи туфлі на високих підборах. Її очі сяяли, а на губах грала урочиста посмішка. Микола відірвався від ноутбука і підняв брови. Він рідко бачив дружину в такому… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

— А скільки Іринці років? — Дев’ятнадцять. — Ох, і зовсім молоденька! Як же так вийшло, що матір’ю-одиначкою стала? — Буває, це не біда, дитина — завжди добре

— Матвіївно, чула я, що тобі листоноша потрібна. Візьми мою Іринку, — Галина Борисівна брала свою квитанцію зі стійки, збираючи здачу до гаманця. — Вона дівчина хороша, буде тобі помічницею. — Кажуть, онучка до тебе завітала, та ще й з… Продовжити читання →

25 Червня, 2025 0

Автор Романович