Uncategorized

Дім дістався Світлані від батька. Невеликий, двоповерховий, з ділянкою і старою яблунею на подвір’ї. Батько збудував його сам, вклав душу в кожну балку, кожне вікно. Коли батька не стало, Світлана не продала дім, як радили знайомі. Залишила собі. Жила там із чоловіком Андрієм, і здавалося, що все складається добре. Андрій ніколи не говорив про те, … Читати далі

— Ти знову вибираєш чуже життя, а не наше, Назаре. Вибирай: або ти нарешті будуєш нашу сім’ю, або збираєш речі. Назар стояв посеред коридору в зимовій куртці й не знав, що відповісти. Він щойно закінчив важку робочу зміну, руки ще пахли мастилом і металом, а в кишені лежав телефон, на екрані якого все ще світилося … Читати далі

— Мамо, ти серйозно зібралася там сама зимувати? У тебе ж будинок старий, подвір’я велике, а до найближчої крамниці десять хвилин пішки. Переїжджай до нас, і годі вже вигадувати причини. Людмила Петрівна притиснула телефон до вуха й подивилася крізь кухонне вікно. За склом хиталася стара груша, під якою колись стояв дерев’яний стіл. Улітку там пили … Читати далі

— Хату ми ставитимемо, чоловіче, але тільки на моїй ділянці, а не на городі в твоєї мами! — мовила я спокійно, навіть не підводячи очей від розгорнутих креслень, що лежали просто на обідньому столі. Микола застиг біля самого порога. Сперся плечем на одвірок, склав руки на грудях і поглянув на мене тим знайомим докором, від … Читати далі

– Колю! Ні! – Віра рвонула до сина, але виявилося надто пізно. Вона пізно помітила машину, що мчить. Тоді й перекинулося їхнє життя. *** Двадцять три роки – це термін, за який можна виростити дитину чи постаріти. Віра дивилася на свої руки, для яких купувала недешевий крем, і думала саме про це. Про старість. – … Читати далі

— Якщо невістка не хоче зустрічати гостей моєї мами, значить, їй просто байдуже до нашої родини, — спокійно, навіть не відриваючись від телефону, сказав Андрій. — А мені справді байдуже до того, що про мене подумають твої родичі, коли я вже ледве ноги волочу, — відповіла Оксана. Вона стояла біля мийки, опустивши руки у теплу … Читати далі

— Якщо тобі щось не підходить, двері відчинені, ніхто силою не тримає. Ось так просто. Без крику, без звинувачень, буденним голосом, яким зазвичай просять передати хліб за обідом. Марія стояла посеред передпокою в куртці, тримаючи в руках торби з продуктами, і дивилася на чоловіка. Андрій навіть не відвів погляду від телефона, де гортав стрічку новин. … Читати далі

— Мені набридло, що ти постійно дорікаєш мені грошима, — заявив чоловік. Наталка нервово постукувала пальцями по столу, дивлячись на екран телефона. Повідомлення від свекрухи було, як завжди, безапеляційним: «Завтра приїдемо обговорити ситуацію з дачею. Сподіваюся, ви ухвалите правильне рішення». Знову. Знову цей тиск. Кожне повідомлення від Галини Петрівни було як маленький докір, закладений у … Читати далі

— Оксаночко, тільки ти одразу не сердься. Я вже все вирішила й документи оформила. Будинок у Березівці тепер Богданів. А щодо мене і своєї старості я спокійна — ти ж у мене є, доню. Коли стану зовсім старенькою, ти мене доглянеш. Оксана саме розкладала на кухонному столі покупки. Вона привезла матері домашній сир, яблука, крупи, … Читати далі

Осіннє сонце повільно котилося за обрій над мікрорайоном, забарвлюючи верхівки багатоповерхівок у бляклий мідний колір. Галина Степанівна стояла біля широкого вікна своєї кухні в іншому кінці міста і вкотре дивилася на екран мобільного телефона. Від сина не було жодної звістки вже третій день поспіль, а остання розмова з невісткою досі бриніла в скронях глухим, тупим … Читати далі