Категорія Uncategorized

Олена сіла на край ліжка і втомлено подивилася на акуратну складену купку купюр, що лежала перед нею на столі. За два роки вони з Сашком повільно і ретельно відкладали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося чимось… Продовжити читання →

 “— Мишко, ми п’ять років чекаємо. П’ять. Лікарі кажуть – дітей у нас не буде. А тут… — Мишко, дивись! — я застигла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам. Чоловік незграбно переступив поріг, зігнувшись під вагою відра з… Продовжити читання →

– Яно, а ми з Катериною вчора твого Ігоря в ювелірній крамниці бачили. Каблучку вибирав. Здається, він збирається тобі пропозицію робити, – захлинаючись від захоплення, повідомила подруга Люся. – Навряд, – відповіла Яна. – У нас із ним ще не… Продовжити читання →

Коли Іван повернувся додому після роботи, мати поливала квіти на балконі. Схилившись над підвісними кашпо, вона дбайливо розправляла листя. Обличчя її світилося якимсь особливим спокоєм. — Мамо, ну ти як бджілка, — Іван зняв піджак, підійшов до неї та обійняв… Продовжити читання →

Ніна та Віктор одружилися, коли їм було по тридцять. Хтось скаже, що це пізно, інший подумає, що рано. Знайомі вони були лише два місяці. Віктор може й далі б гуляв у холостяках, але мати не давала йому спокою. Тридцять років,… Продовжити читання →

“– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час… Продовжити читання →

– Доню, як ти? Як син? До речі, ім’я вже придумала? – Немає в нього імені. Нехай нові батьки називають потім, як хочуть. Залишу я його, мамо… Нікому ми не потрібні, одні на всьому білому світі – Зоя, вам дитину… Продовжити читання →

“– Майте на увазі, Міла вперше в селі. І характер у неї дуже не простий. Самі розумієте, такий вік. Отже, будьте з нею суворішими, будь ласка. Якщо що, дзвоніть, я приїду і її заберу. – Що означає, якщо що? –… Продовжити читання →

Єлизавета Іванівна плакала на весіллі сина: не таку невістку вона хотіла. І скільки вона не переконувала сина, що не пара вона йому, все марно. Сашко завжди був непокірливим сином і все робив так, як вважав за потрібне. А з матір’ю… Продовжити читання →

Через тиждень, як мене не стане, прийде до дверей білий кіт. Впусти його, він щастя принесе! – наказав Іван. Кіт не міг дзвонити у двері!.. Проте дзвінок пролунав, вона могла поклястись! Побігла відкривати, не питаючи. Нікого немає. І тут погляд… Продовжити читання →