Оце чоловік! Оце господар! — захоплено вигукнув кум Василь. — Пощастило твоїй Надійці. Моя тільки бурчить, що я на свято сковорідку купив. Надія стояла непорушно, відчуваючи дивну порожнечу всередині. Вона дивилася на Сергія крізь зелене листя і намагалася згадати останні тижні їхнього життя. Два тижні тому вони відсвяткували десятиліття шлюбу — день, коли колись обіцяли бути разом і в горі, і в радості. Сергій тоді повернувся з роботи ввечері, несучи величезну картонну коробку з яскравим малюнком. У тій коробці була кухонна сушарка для овочів та аерогриль з безліччю кнопок і програм. Він тоді довго пояснював, як піклується про її здоров’я і сили. — Тобі треба менше стояти біля плити, Надюсю, — повчально говорив він, заварюючи собі чай. — Ця штука готує сама. Натиснула кнопку — і маєш вечерю. А коли вона тихенько подякувала і пригорнулася до нього, Сергій сумно схилив голову. — Я хотів подарувати тобі щось пам’ятне, золоте чи срібне, — жалівся він тоді. — Але ж ти бачиш, які зараз часи. Зарплату затримують, премії зняли, пальне дороге, кредит за житло тисне. Треба трохи потерпіти. Головне — це практичність
— Я на це кольє пів року збирав, кожну копійку відкладав, аби тільки очі моєї ластівки світилися від щастя! — лунав упевнений чоловічий голос над подвір’ям. Надія саме підходила до великої альтанки з полумиском свіжих огірків та помідорів. Вона мимоволі зупинилася за високими кущами малини, тримаючи миску в руках. Голос належав її законному чоловікові, Сергієві, … Читати далі