Ти прийшла на все готове, тому ти тут нічого і не вирішуєш! Надія повільно опустила погляд на стіл, де ще парувала свіжа вечеря, замовкла на кілька довгих хвилин, а тоді тихо перепитала: — На все готове? Ви справді вважаєте, що ми прийшли сюди на все готове? Свекор, Василь Дмитрович, навіть бровою не повів. Він повільно розмішував ложкою чай, дивлячись кудись у вікно, наче й не помічав, як усе повітря в маленькій кухні напружилося. Чоловік Надії, Ярослав, сидів поруч. Він лише сильніше втиснув підборіддя в груди й уважно розглядав візерунок на клейонці. Мовчав так, ніби його тут узагалі не було. А Надія дивилася на світлі рівні стіни, на нові білі двері, на акуратну плитку біля мийки. І перед очима в неї спливали зовсім інші картинки. Чотири роки тому ця квартира стояла замкненою. Стара багатоповерхівка на околиці, де колись мешкала бабуся Ярослава. Після її відходу житло стояло занедбане. Шпалери звисали сірими клаптями, зі стелі сипалася штукатурка, а у ванній кімнаті постійно стояла сирість. Труби були настільки старі, що сусіди знизу двічі викликали майстра через мокрі плями. Тоді вони з Ярославом тільки побралися. Жили в орендованій квартирі, ледь зводячи кінці з кінцями. Половина заробітку йшла чужим людям просто за дах над головою
— Ти прийшла на все готове, тому ти тут нічого і не вирішуєш! Надія повільно опустила погляд на стіл, де ще парувала свіжа вечеря, замовкла на кілька довгих хвилин, а тоді тихо перепитала: — На все готове? Ви справді вважаєте, що ми прийшли сюди на все готове? Свекор, Василь Дмитрович, навіть бровою не повів. Він … Читати далі