— Я нічого не вирішувала! — Катя підвищила голос, не витримавши. — Він сам так зробив! Я його не просила, не благала, не бігала за ним з папірцями. Він сам прийшов і сказав: «Катя, це тобі, бо тобі це потрібніше»…
— Катя, ну, скажи чесно, коли ділимо? — Лариса сиділа за кухонним столом, її пальці нервово постукували по стільниці, а очі, темні, як осіннє небо, впилися в молодшу сестру. Катя стояла біля плити, помішуючи суп, і відчула, як всередині все стиснулося. Прощання з батьком відбулося місяць тому, але біль все ще був свіжим, як відкрита … Читати далі