Future Investments

— Як можна святкувати дні народження онуків без рідної бабусі? Ви ж мені просто в душу плюєте цим рішенням! — Марія Степанівна стояла в передпокої, стискаючи в руках пакунок із подарунками, і її підборіддя вже починало зрадливо тремтіти. Її невістка, Олена, спокійно зачинила двері до вітальні, щоб діти не чули цієї розмови. Вона зітхнула, намагаючись … Читати далі

— Та я ж не прошу ресторанів, я просто хочу, щоб у мене вдома була нормальна їжа, а не ця твоя водичка з кропом, — Павло кинув ключі на тумбочку так, що стара порцелянова вазочка жалібно дзенькнула. Він навіть не роздягнувся. Стояв у дверях, великий, незадоволений, і дивився на Світлану так, ніби вона — не … Читати далі

— Тобі не здається, що за такі гроші, які я вкладаю в наш побут, я маю право принаймні на гарячу вечерю з трьох страв? — Костянтин стояв на порозі кухні, склавши руки на грудях, і роздивлявся стомлену Марину, яка щойно переступила поріг квартири з важким ноутбуком через плече. Марина завмерла, навіть не встигнувши зняти другий … Читати далі

Це історія розгортається у мальовничому містечку Буча, де серед соснових лісів та нових затишних кварталів життя здається ідеальним фоном для щасливої родини. Саме тут, у квартирі, де кожен куточок був наповнений турботою, Марія раптом зрозуміла, що її звичний світ — це лише картковий будинок, який тримався на її власних плечах. Того вечора мені не захотілося … Читати далі

– Тату, а ти… ти ж у лікарні маєш бути? У кардіології? – Олена стояла у передпокої, не знімаючи пальта. Сумка з апельсинами і якимись заморськими делікатесами випала з її рук, і один яскраво-жовтогарячий плід повільно покотився по лінолеуму прямо до ніг свекра. Віктор Петрович, бадьорий, у старій фланелевій сорочці та з розвідним ключем у … Читати далі

Останнім часом я все частіше ловлю себе на думці, що почуваюся не людиною… а гаманцем. Грошей всі хочуть, але ніхто не питає: «А тобі самій щось лишилося?» Я звикла. За двадцять два роки заробітків звикла, що моє життя — це валіза, нескінченна дорога і чужі доми. І гроші. Гроші, які я заробляю не для себе. … Читати далі

Баба Степанида сипнула їй просто в очі: — І де ж той сором подівся — без чоловіка дитя ростити! Олена промовчала. Ох, вона багато чого могла б розказати про тих чоловіків, але ж таке не вивалюють на першому ліпшому перехресті. З таким просто живуть. У село В’язівку вона приїхала одного вогкого жовтневого дня на старенькому … Читати далі

 Людоньки, ви чули?.. Гелька, наче Горгона, влетіла до сільської крамниці. – Я повириваю її довгі патли! Голодранка! Молодиці врапт забули, за чим прийшли до магазину. Обступили Гельку. Всі знали, що в Олени, яку чомусь змалечку всі кликали Гелькою, – язик, наче бритва. Було цікаво: хто став Гельчиною «жертвою» цього разу. – Думаю, хто квітки з … Читати далі

От докінчимо із будівництвом хати і повезу я тебе, Марієчко, на відпочинок. Та згас чоловік, як та свічка Ще ніколи Марія не відчувала себе такою самотньою. І наче велика рідня є у неї, та й, зрештою, сім’я. Щоправда, єдина донечка із зятем та внучкою мешкають у сусідньому місті. Та хоч щодня зідзвонюються і годинами говорять … Читати далі

Світло в коридорі лікарні було мертвенно-білим, воно відбивалося від кахлів і в’їдалося в очі, які вже й так пекли від нескінченних сліз. Марія стиснула в руках мокрий носовичок. Кожна хвилина очікування здавалася вічністю, розтягнутою на гострих дротах сумління. «Господи, не забирай його. Забирай усе: дім, гроші, спокій… тільки залиш Андрія», — шепотіла вона, заплющивши очі. … Читати далі