— Я не зрозумів, ти мене не чуєш? Жерти давай, Марин, я з шостої ранку на ногах
— Ну що, наклацалась на сьогодні? — голос Сергія з коридору був грубим, просякнутим вуличним холодом і втомою. — Давай, закінчуй зі своїми іграшками, я їсти хочу. Марина не відповіла. Вона лише щільніше притиснула до вуха навушник із мікрофоном, вдивляючись у чотири обличчя, розділені тонкими сірими лініями на екрані її монітора. Її домашній кабінет, вивірений … Читати далі