Повернувшись до подвір’я, Ольга помітила, що в саду за хатою рясно достигли вишні. Гілки аж гнулися до землі від темно-бордових, соковитих ягід, які блищали після дощу, наче коштовне каміння. «Якщо їх зараз не зірвати, за день-два почнуть гнити або птахи поклюють», — подумала вона. Вона взяла велике пластикове відро і пішла до саду. Справа йшла швидко, хоча мокрі гілки обсипали її краплями при кожному русі. За годину відро було повне щільних, блискучих вишень. На кухні знову закипіла робота. Ольга поставила на плиту велику каструлю з водою, насипала цукор. Поки кипів солодкий сироп, вона швидко стерилізувала скляні банки, ретельно мила ягоди, розкладала їх. Рухи були доведені до автоматизму — за літо вона робила це десятки разів. Невдовзі кілька банок яскраво-рубінового компоту вже стояли на столі, загорнуті в теплу ковдру для повільного вистигання. Але на цьому Ольга не зупинилася. З решти вишень вона вирішила зробити щось особливе. Замісила пухке, духмяне тісто на домашній сметані та яйцях, виклала його на велике деко, а зверху густо розсипала ягоди, притрусивши їх цукром і корицею. Коли пляцок опинився в духовці, незабаром уся хата, від сіней до даху, наповнилася тим особливим, затишним запахом домашньої випічки, який неможливо купити в жодній найдорожчій міській крамниці. Це був запах справжнього дому, де панує спокій і любов
Будильник задзвонив о п’ятій ранку. Ольга тихенько підвелася, щоб нікого не розбудити. Великий будинок ще спав. Вона поставила каву, сіла на хвилинку біля вікна й зробила перший ковток. За вікном уже було доволі світло. Для міста це ще дуже рано, а для села — день давно почався. Десь загавкав собака, сусід відкрив ворота, хтось уже … Читати далі