Виходячи з лікарні, Олена зіткнулася в дверях із чоловіком. – Вибачте, – сказав він, затримавшись на ній поглядом.Наступної миті погляд його став презирливо поблажливим, чоловік відвернувся від Олени, і, здається, одразу ж забув про її існування. Скільки таких поглядів вона… Продовжити читання →

– Відчепись від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я уявлення не маю чия це дитина. А може не моя зовсім? Тому, гуляй ти вальсом, а я, мабуть, поїду собі. – так говорив Віктор, який був у… Продовжити читання →

Коли Марина вперше побачила на зупинці ту дівчинку з великим рожевим рюкзаком — подумала, що, певно, хтось загубився. У дитини була така бліда мордочка й насторожений погляд, що мимоволі захотілося дістати цукерку чи хоч якийсь пиріжок. Але Марина лише тихо… Продовжити читання →

Ксенія була з тих, кого називають “жінка з таємницею”. Хоча Ксенія вже кілька років працювала на фірмі, проте ніхто нічого про неї не знав, вона ні з ким особливо не спілкувалася і не дружила, трималася осторонь. Цим дівчина і викликала неабиякий… Продовжити читання →

– Марино, ну де ж ти ходиш? Там під під’їздом якийсь чоловік з величезним букетом квітів тебе вже дві години чекає, – каже сусідка Марині, яка якраз з дітьми поверталася з магазину. – Дякую, Катю, що попередила, але я і… Продовжити читання →

– Шкода мені тебе, Софіє. Ти так стараєшся, але ж тобі тут нічого не належить, – каже мені Ніна, наша друга невістка. – Я б на твоєму місці нічого б не робила, а ти от скільки своїх грошей вклала. З… Продовжити читання →

Марина сильно потерла скроні. Голова розколювалася після безсонної ночі. Перед очима стояв вчорашній вечір: Ігор у сусідній кімнаті, неголосний голос у телефонній слухавці: «Так, усе заброньовано. Готель біля моря. Ні, не хвилюйся, вдома все спокійно.» Вона тоді завмерла біля дверей,… Продовжити читання →

– Не зрозуміла я, мамо, як це ти не зможеш залишитися з Людочкою? Ми ж уже пообіцяли Петренкам, що приїдемо до них на дачу? І до речі, що це за квіти у тебе, звідки? – моя дочка Ліля безцеремонно ходила… Продовжити читання →

— Мамо, це Наталка. Ната, це моя мама, Маргарита Петрівна. А де батько? — Мишко потягнув дівчину за собою, та, несміливо кивнувши жінці перед собою, зробила кілька кроків і зупинилась. Ну звичайно… Маргарита Петрівна… Наталка знала її дуже добре, аж… Продовжити читання →

– Привіт, синку. Я подумала, що я до вас в гості заїду, а заодно і заночую, щоб на ніч не вертатися додому, – кажу я своєму сину. А він замість того, щоб схвально відреагувати, якось дивно мовчить. – Мамо, розумієш,… Продовжити читання →