Це мені сусідка все скаржиться. Заздрить, що мій син одружився на умільці. У неї і будинок ідеально чистий, і на роботу бігає, і дітей троє. А її синок взяв собі за дружину красуню.
Але яка різниця, красуня вона чи ні? До зовнішності звикаєш моментально. А їх невістонька в спортзалі пропадає, встигає з манікюру на педикюр, коріння підфарбовує, наряди модні вибирає.
А крім краси що?
Народила одного – і все на тому, на питання про другого відмахується. Не хоче народжувати, фігуру шкода, пологи важкі були. Свекруха їй логічно натякає, так на роботу виходь.
– Не хочу на роботу, – каже невістка, – дитиною займаюся.
Цікаво, чим вона займається, адже в п’ятому класі вже дитя вчиться.
Це підліток вже, на таких раніше по кілька сестер і братів висіло, готували вже самі і порядок підтримували, поки батьки на роботі. А ця дитина нісенітницею страждає.
Робота у невістки була не бий лежачого, по блату, хоч зараз після перерви повертайся. Але не хоче. Вона сидить в інтернеті, спить до обіду, загоряє і займається собою. Розвивається, так би мовити.
Сусідка фанатка закаток, хотіла ледащо хоч на кухню залучити допомагати, та відхрестилася:
– Шкідливо це все, консерви ваші. Набряки від солоних помідорів бувають.
Це ж треба настільки розлінились?
А син ніби і не сперечається з дружиною. Не хоче банки крутити – нехай робить, що хоче. Найняв їй і помічницю, щоб прибрати приходила, і на кухню всього накупив, в двох мультиварках готує!
Свекруха від заздрості бомбить, їй би, літній жінці, помічниця теж не завадила.
Ось і скаржиться мені нескінченно, а сама все б віддала, щоб назад повернутися і юність свою по-іншому прожити. Не з сапкою на картоплі, а пещеною красунею під ручку з чоловіком в театрі. Молодець все-таки баба, спритно влаштувалася.
