При дворі одного князя проживало двоє панів. Один був загальновідомий заздрісник, а другий – скупий.
Князь хотів показати всьому двору, що таке заздрість, тому промовив до обох, що мають написати якесь бажання, а він задовольнить його. Але поставив одну умову: хто перший буде просити, отримає один дар, хто другий подвійний дар.
Вони обидва мовчали, ніхто не хотів просити першим.
Скупий думав: «Якщо перший попрошу, то втрачу, бо другий отримає вдвоє більше».
А заздрісний думає: «Ніколи не зміг би я перенести, щоб князь обдарував більше цього скупаря. Краще не хочу зовсім нічого, ніж маю допомогти збагатитись своєму суперникові».
І коли князь даремно очікував на відповідь, якийсь час роздумував, що має зробити, і вирішив, що заздрісник має першим сказати своє бажання.
Це для нього було не легко, він думав, якщо попросить коня, то скупий отримає два, попросить дім, скупому дадуть два. І він вирішив попросити чогось лихого, тому промовив голосно: «Попрошу, щоб мені викололи одне око, а цьому – обидва».
Всі засміялись, і хоча заздрісникові не виколювали очей, він таки виявив диявольську злобу.
Тому говорить Святе Писання: «Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його. (Прем. 2: 23-24).
