– Правіше бери, шпалери пошкодиш! Обережніше, це ортопедична модель, що коштує пристойних грошей!
Вантажники в синіх комбінезонах пихкали, протискаючи крізь отвір величезний матрац, наглухо запаяний у щільний поліетилен.
Слідом за ними в передпокій зробила крок Клара Андріївна. На ній був суворий бордовий жакет, а у вухах гойдалися масивні металеві кліпси. Вона по-господарськи оглянула стіни, стягнула шкіряні рукавички і обережно поклала їх на взуттєву полицю.
Влада стояла біля стіни, притулившись плечем до одвірка, і мовчки спостерігала за процесом вторгнення. Вона була одягнена в просту лляну сорочку, волосся поспіхом заколоте парою невидимок.
– Ставте прямо тут, біля шафи, – скомандувала Клара вантажникам.
– А далі самі пересувайте, господине. У нас доставка тільки до порога оплачена, – відповів один із чоловіків.
Вони з полегшенням опустили свою ношу на підлогу, забрали розрахунок і поспішили. Квартира залишилася у розпорядженні двох жінок.
– Доброго ранку, Кларо Андріївно. Ви б хоч попередили!
– Дівчинко моя, в квартиру свого сина я можу приходити без доповіді, – свекруха розстебнула ґудзики жакета і пройшла прямо в кімнату, навіть не подивившись на невістку.
– Давид – людина м’яка, інтелігентна. Він тобі слово сказати боїться, щоб психіку не травмувати. А я травмувати не боюсь. Я за порядок.
Розлучення відбулося місяць тому. Давид, захопившись тренером з йоги, просто зібрав свої сорочки і відбув у нове життя, залишивши іпотечну двушку висіти у повітрі.
Банк вимагав платежів. Викуповувати частину колишньої дружини Давид відмовився. Платити свою половину теж припинив.
Влада не стала сваритися. Вона знайшла агенцію, яка займалася проблемною нерухомістю.
– Я дивлюся, ти тут свої порядки наводиш? – голос свекрухи долинув із вітальні.
Влада поволі пройшла слідом. Клара Андріївна стояла посеред кімнати і гидливо розглядала рулон прозорої пухирчастої плівки, що лежав на підлозі.
– Це сміття, моя дівчинко. Навіщо ти тягнеш у хату всяку погань?
Свекруха тицьнула рулон носком туфлі.
– Це потрібна річ.
– Ясно все з тобою.
Клара Андріївна поправила кліпсу.
– Ти, дивлюся, зовсім розпустилася без нагляду.
– Я вас почула. Ви вирішили переїхати до нас?
– Не до вас, а на половину мого сина.
Вона обвела поглядом кімнату, наче прицінюючись, що викинути насамперед.
– І житиму я тут рівно доти, доки ти не зрозумієш, що треба було піти самій.
– Іпотека списувалась з мого рахунку останні три роки.
– Це деталі!
Клара Андріївна так енергійно відмахнулася, що мало не збила з комода рамку з фотографією.
– Дружина повинна забезпечувати тил. Ти не забезпечила. Давид пішов. Виходить, і квартира залишиться за ним. А ти збирай дрібнички, не доводь до гріха.
– Ваше право. Розташовуйтеся.
Відсутність скандалу відверто дратувала літню жінку. Вона чекала на крики, сльози, скарги. Але невістка поводилася так, ніби перед нею стояв не найлютіший недруг, а кур’єр із невдалим замовленням.
Клара рішуче пішла на кухню. Їй треба було застовпити територію там, де жінка почувається головною. Влада пішла за нею.
– Який бруд, – свекруха провела пальцем по чистій стільниці, демонстративно розглядаючи уявний пил.
– Не дивно, що мій син утік. Він у мене з дитинства до чистоти привчений. У нас вдома завжди підлога блищала.
Вона дістала з принесеного пакету качан капусти та шматок м’яса на кістці. Грюкнула покупками об стіл.
– Я сьогодні борщ зварю. Справжній, наваристий. А не ті дієтичні помиї, якими ти Давида годувала.
– Варіть, Кларо Андріївно. Каструля у нижній шухляді.
– Обов’язково зварю!
Свекруха примружилася, намагаючись знайти слабке місце у цьому захисті. Погляд її впав на стос складеного картону, акуратно притиснутий до стіни.
– А що це за макулатура? – Вона підійшла до картону. – Ти з квартири склад вирішила влаштувати?
– Це коробки. Вони ще знадобляться.
– На смітнику їм саме місце! – Клара Андріївна потягла верхній аркуш картону.
– Весь мотлох збираєш. Ось тому у вас із Давидом нічого й не вийшло. Ти за старе чіпляєшся, а він людина майбутнього. Він розвивається. Медитації, духовне зростання. А ти його до землі тягла своїми побутовими проблемами.
– Залиште картон, Кларо Андріївно. Він потрібний для справи.
– Для якої справи? – Свекруха пирхнула, але картон кинула назад.
– Збирати пожитки? Тоді добре. Це я схвалюю. Чим швидше запакуєшся, тим швидше я тут ремонт почну. Шпалери переклею, цю бридоту сіру зніму. Давидові давно потрібний був нормальний кабінет.
Клара Андріївна обійшла кухню, заглядаючи в ящики та перевіряючи петлі на дверцятах. Їй треба було показати, що тепер вона проводить інвентаризацію.
– Балкон у вас теплий?
– Лоджія засклена.
– Це ми виправимо.
Свекруха рішучим кроком попрямувала до кімнати, відчинила раму на лоджію і вийшла на світло. Влада зупинилася в отворі.
Клара Адріївна дістала з кишені жакета старий дерев’яний складаний метр. Вона спритно розклала його і почала відміряти відстань від стіни до стіни.
– Уздовж цієї стіни я пущу стілажі під розсаду, – вона зробила уявну мітку, кивнувши самій собі.
– Помідори тут стоятимуть. У мене сорт чудовий, йому світло потрібне. Бо на дачі цього року тінь від сусідського паркану все перекрила.
– А від протягів я вікна твоєю пухирчастою плівкою затягну. Яку ти в залі кинула. Якраз стане в пригоді.
– Плівка мені потрібна для монітора, Кларо Андріївно. Не чіпайте її.
– Монітор вона свій береже! – Свекруха переможно випросталася. – А про людей ти колись думала? Я тобі кажу: збирай манатки та їдь до матері в область. Давид тобі гроші потім виплатить. Колись. Якщо заслужиш. А поки що я тут господиня!
Вона з брязкотом склала дерев’яний метр.
– Речі зібрані. Можете не переживати.
Клара Андріївна розпливлася в задоволеній посмішці. Все-таки дотиснула.
– От і розумниця. Давно б так, – вона поплескала складеним метром по долоні.
– Завтра, щоб духу твого тут не було. Давид приїде перевіряти. Йому зараз нервувати не можна, у нього ретрит на носі.
У передпокої пролунав дзвінок домофона. Різкий, вибагливий звук розрізав простір.
Клара Андріївна стрепенулась.
– Це хто? Давид приїхав? Він же на роботі має бути.
Вона відсунула Владу плечем і першою кинулась у коридор. Зняла слухавку, натиснула кнопку відкриття.
– Проходь, синочку! Я вже з усім розібралася!
Вона крикнула це прямо у відкритий отвір. На сходовому майданчику почулися важкі чоловічі кроки. Не однієї людини, а кількох.
Клара Андріївна завмерла біля порога.
У квартиру впевнено зробили крок троє міцних чоловіків. Той, що йшов першим, був у розстебнутій шкіряній куртці з планшетом у масивному захисному чохлі.
Двоє інших, похмурі та плечисті, зупинилися біля входу. Вони уважно оглядали тісний простір передпокою, майже повністю перегороджений ортопедичним матрацом.
– Здрастуйте, – чоловік із планшетом промовив це голосно, без жодних емоцій. – Агенція нерухомості “Моноліт”. Відділ викупу. Нам би пройти для фіксації стану об’єкта.
Клара Андріївна перегородила їм шлях, розкинувши руки.
– Яка агенція? Ви адресою помилились, чоловіче! Тут приватна власність!
– Квартира сорок вісім? – Герман заглянув у планшет, навіть не підвівши очей на обурену жінку.
– Все абсолютно правильно. Половина об’єкту наша. Ми приїхали виміряти квадратуру та скласти кошторис на ремонт під гуртожиток.
– Яку половину?! – Свекруха заморгала.
– Це квартира мого сина! Ми з невісткою самі розберемося!
Влада протиснулася повз остовпілу родичку.
– Проходьте, Германе, – вона вказала рукою у бік вітальні. – Бахіли в коробці. Документи у мене готові.
Троє чоловіків пройшли вглиб квартири. Герман дістав із кишені чорний прямокутник. Пролунав короткий писк, і шпалерами побіг тонкий червоний промінь лазерної рулетки, вимірюючи відстань від стіни до стіни.
– Перегородки з гіпсокартону, можна зносити, – кинув він одному з напарників.
Клара Андріївна, нарешті оговталася, й метнулася за ними до зали.
– Ану пішли геть звідси! – Вона закричала, погрожуючи затиснутим у кулаці дерев’яним метром. – Я викликаю поліцію! Я тут житиму! Мій син не давав згоди на продаж!
Герман відірвався від екрану планшета і зміряв жінку похилого віку втомленим поглядом.
– Викликайте когось хочете. Вашому синові пропонували викупити частку мирно. Він відмовився. Місяць минув. Тепер ця половина наша.
Він натиснув кнопку на рулетці. Червоний промінь уперся прямо у величезний запакований матрац.
– А ви, жінко, від матраца відійдіть, – Герман попросив про це незворушно. – Нам квадратуру треба заміряти, промінь через поліетилен погано бере.
– Та як ви смієте! Давиде! Я Давидові зараз подзвоню!
Клара Андріївна гарячково копалась у кишенях бордового жакета у пошуках смартфона, мало не відірвавши гудзик.
– Він вас по судах затягає! У нього є знайомі!
– Його право, – Герман зробив помітку в кошторисі, стілус глухо стукнув по екрану.
– Але з завтрашнього дня ми ставимо тут сталеві двері та завозимо двоярусні ліжка. Завтра сюди п’ятнадцять людей із будівельної бригади заїжджають. Житимуть на своїй законній території.
Клара Андріївна осіла прямо на край свого матраца. Плівка під її вагою зрадливо захрумтіла. Вона переводила погляд з червоного променя, який безжально бігав по стінах, на Владу.
– Ти… що ти наробила? – Голос свекрухи втратив усю колишню наполегливість.
– Я ж сказала, що речі зібрані.
Влада пройшла на кухню. Вона взяла стос складеного картону, який свекруха нещодавно назвала макулатурою.
Вправно розправила його в об’ємну коробку і проклеїла дно скотчем. Скинула туди дрібниці, що залишилися, ноутбук і акуратно обернула екран тим самим рулоном плівки з підвіконня.
– По-людськи ж просили, – процідила Клара Андріївна, дивлячись, як невістка зачиняє коробку.
– По-людськи я пропонувала Давиду закрити це питання мирно, – Влада підійняла коробку. – Він вирішив пограти в мовчанку. Агенція все зробила швидше.
Вона зробила крок до виходу, обійшовши чоловіків у бахілах.
– Розсаду вашу на лоджії, якщо що, хлопці будівельники поллють, Кларо Андріївно. Місця там багато.
Вона вийшла на сходовий майданчик. У квартирі залишилися лише діловитий писк лазерної рулетки, суворі чоловіки, які перераховували розетки, і гладка жінка на матраці, яка ніяк не могла потрапити неслухняними пальцями по екрану телефона.
Як кажуть, – за що боролися, недолугі!
Пишіть в коментарях, що ви думаєте про вчинок невістки, підтримайте автора вподобайками та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!