– Маріє, ти ще довго там вовтузитимешся? Серйозна людина біля воріт чекати не буде! — командирським тоном поквапила невістку Ганна, поправляючи великий ґудзик на ошатному кардигані.
Девір Петро розсівся на підвіконні. Він раз у раз клацав запальничкою і задоволено жував м’ятну жуйку.
Від його нової рудої куртки на всю кухню тягнуло різким одеколоном. Чоловік Сергій тупцював на доріжці в передпокої, винувато сутулився і тер пальцем перенісся.
— Та правда, Маріє, вдягайся швидше, — пробурмотів Сергій, не підіймаючи очей. — Петро з покупцем на дванадцяту домовився. Перед людиною буде незручно!
Цегляний гараж у кооперативі за парком дістався Марії рік тому від батька. Бокс був сухий, просторий, із добротним дубовим верстатом уздовж стіни.
Батько пів життя там столярував і беріг кожен рубанок. Чоловік зі своєю ріднею до цього майна не мав жодного стосунку.
Тільки свекруха Ганна і девір Петро мали свою арифметику. За сім років шлюбу вони звикли, що Марія скандалів не любить і поперек слова не скаже.
То Ганна без дозволу винесе з балкона нову електром’ясорубку для молодшого сина. То Петро позичить у брата до зарплати і забуде віддати.
Марія щоразу ковтала образу заради миру в хаті і шкодувала безхребетного Сергія.
А цієї середи девір перейшов усі межі. Увечері він прийшов до них на вечерю в чудовому настрої. За столом, ніби нічого особливого, оголосив, що знайшов на батьківський гараж пристойного покупця.
Сам звозив його в кооператив, зрізав болгаркою старий батьківський замок, повісив свій і вже взяв кругленьку суму завдатку!
Тоді Марія повільно опустилася на край лави в передпокої. У скронях застукало, вона втомлено потерла чоло долонею і довго дивилася в одну точку.
Поглянула на чоловіка, а той боягузливо втупився в підлогу. Одразу стало ясно, що це Сергій сказав братові, в якому ряду стоїть порожній бокс.
Потім Марія без жодного слова накинула плащ і пішла з дому на півтори години. Рідня вирішила, що тиха невістка знову проковтнула образу.
— Чуєш, Машо, ти тільки біля воріт не надумай кислу міну будувати! — зухвало крикнув з підвіконня Петро, постукуючи підбором по батареї. — Покупець крутий мужик, на величезному позашляховику приїхав! Хоче сьогодні просто при господині віддати решту готівки і верстат батька з лещатами відразу закинути в кузов. Ти йому на місці напишеш, що гроші отримала, і справа зроблена!
Марія вийшла з кімнати, тримаючи в руках легкий весняний плащ.
— Отже, і батьків верстат з лещатами ти йому вже пообіцяв? — тихо спитала вона.
— А навіщо вони тобі, дитино? — втрутилася Ганна, звівши нафарбовані брови. — Викинь це старе з голови! Ти що, столяром на старості стала? Стоїть цегляна коробка без користі, тільки внески в правління плати!
— Саме так, тож не нервуй, Марійко! — підхопив Петро і самовдоволено ляснув себе по кишені рудої куртки. — Мені зараз гроші потрібні! Я вчора нарешті свою ластівку з автосервісу забрав. Коробку передач перебрали — звір, а не машина!
— На чужий завдаток, значить, свою машину полагодив? — уточнила Марія, уважно розглядаючи девіра.
— Ну а чого грошам дарма лежати? — анітрохи не знітився Петро. — Половину завдатку майстрам за ремонт віддав, ще трохи вчора з пацанами в барі посиділи, обмили покупку. А другу половину зараз покупець доплатить! Якраз і мамі на путівку вистачить, і мені на нову гуму залишиться!
— Сергію, а ти чого мовчиш? — Марія повернулася до чоловіка. — Тобі теж здається, що продати пам’ять батька за спиною в дружини — це нормально?
— Маріє, ну чого ти починаєш? — зам’явся Сергій, переступаючи з ноги на ногу. — Замок там усе одно іржавий висів.
— І взагалі, давай без сцен, ми ж по-сімейному! Петро обіцяв, як із справами розкрутиться, до осені нам частину грошей віддасть.
— Обов’язково віддасть! — з натиском підтвердила Ганна. — Ми ж не чужі люди, треба рятувати молодшого брата! Ти ж із середи ні слова не сказала, от ми й подумали, що ти з усім згодна.
— Я вчора зі спокійною душею путівку до Трускавця забронювала!
— Уже й путівку забронювали? — підняла брову Марія. — Треба ж, як оперативно!
— А чого тягнути, дитино? — охоче закивала свекруха. — У мене на банківській картці ще із зими половина суми на санаторій відкладена. Сьогодні Петро від покупця розрахунок отримає, мені додасть, і завтра зранку побіжу викуповувати! Подруга вже місця в купе взяла!
— Зрозуміло, — тільки й сказала Марія, застібаючи ґудзики на плащі. — А покупець цей у середу сам не здивувався, що чужий гараж, а замок при ньому болгаркою пиляють?
— Та нічого я при ньому не пилив! — махнув рукою Петро. — Я замок ще вдень зрізав, у сусіда поряд подовжувач попросив. А покупець увечері після роботи під’їхав, бокс оглянув і одразу аванс відстебнув!
— І навіть ні про що не спитав? — засумнівалася Марія. — Прискіпливий мужик попався, звичайно! — засміявся Петро. — Усе рулеткою ширину воріт міряв, прикидав, чи пролізе його позашляховик дзеркалами. Я вже поїхав, а він ще хвилин двадцять біля боксу зі своєю рулеткою вовтузився!
— Але я йому сказав: сімейний гараж, господиня в суботу до дванадцятої особисто підійде, розписку про остаточний розрахунок напише!
— Ах, він ще двадцять хвилин біля воріт із рулеткою вовтузився, — задумливо повторила Марія. — І ти йому в середу розписку за аванс дав?
— Ображаєш! — гордо випнув груди девір. — Усе чітко оформив! І прізвище своє вказав, і номер машини вписав, і суму прописом вивів! Я хлопець серйозний, у мене все залізно!
— Ну, коли номер машини вписав, тоді їдьте, — миролюбно погодилася Марія. — Ви на машині Петра за п’ять хвилин домчите. А я пішки через сквер зріжу, тут прямо десять хвилин ходу.
— Тільки не затримуйся! — суворо наказала Ганна, прямуючи до виходу. — Щоб за п’ять хвилин до дванадцятої біля воріт, як штик, стояла! Сергію, ходімо, нічого тут тупцювати!
Вони галасливо вивалилися на сходовий майданчик. Марія постояла трохи в тихому передпокої, глянула на себе в дзеркало і рушила слідом.
На вулиці пахло сирою квітневою землею та тополями. Марія йшла доріжкою скверу бадьорим кроком. Згадувалося, як у середу ввечері вона так само бігла цією алеєю після вечері.
Тільки тоді вона звернула зовсім не в парк подихати повітрям, як вирішив простакуватий Сергій, а прямо в гаражний кооператив.
Їй хотілося на власні очі побачити, що накоїв нахабний девір.
Біля батькового боксу того вечора горів ліхтар, а біля залізної брами справді стояв плечистий вусатий чоловік у дублянці й міряв заїзд сталевою рулеткою.
Розговорилися вони тоді швидко — довго пояснювати розумній людині не довелося. Коли Марія звернула в третій тупиковий проїзд кооперативу, годинник показував рівно дванадцяту.
Автомобіль Петра стояв наприкінці вузького ряду біля цегляного боксу. А поперек проїзду, наглухо перегородивши єдиний виїзд, височів важкий темно-зелений позашляховик.
Біля гаражної брами вже кипіли пристрасті. Ганна в розстебнутому кардигані розмахувала руками перед кремезним вусатим чоловіком у дублянці.
Сергій тулився до цегляної стіни, а Петро розгублено смикав потужний чавунний замок на воротах.
— Та не підходить мій ключ, хоч трісну! — у голосі Петра дзвенів непідробний страх. — У середу сам цей замок купував і вішав! Хто його змінити встиг?
— Я змінила, Петре, — голосно сказала Марія, підходячи до них. — Ще в четвер уранці зі слюсарем із правління старі петлі переварили і новий замок повісили.
Усі троє різко обернулися до неї.
— Маріє, ти взагалі при тямі?! — заверещала Ганна, підлітаючи до невістки. — Ми тут перед покупцем червоніємо, ворота відчинити не можемо, а ти самовільничаєш! Швидко давай сюди ключ від нового замка!
— Жодного ключа ви не отримаєте, — твердо відповіла Марія. — І гараж батька я продавати не збиралася!
Кремезний покупець у дублянці зробив крок упритул до Петра.
— Ну що, аферисте в рудій куртці? — басовито гаркнув вусань. — Ти мені в середу ввечері які байки біля цих воріт розповідав? Що бокс ваш сімейний, а сестра тільки за грошима в суботу прийде?
— Так і є наш, сімейний! — спробував хоробро триматися Петро, але одразу відступив до капота своєї машини. — Сергію, ну скажи ти йому! Ти ж мій рідний брат!
— А до чого тут твій брат, пройдисвіте? — обірвав його покупець. — Мені господиня того ж вечора прямо тут усю правду виклала, коли я ворота рулеткою міряв! Показала фотографії батька за цим верстаком і квитанції з правління на своє ім’я!
У Сергія від подиву витягнулося обличчя.
— Маріє… ти що, в середу сюди бігала? — пробелькотів чоловік.
— Ти ж три дні вдома жодного слова не казала! Я думав, ти з’їхала з глузду і змирилася!
— А це я попросив її три дні помовчати і вас не злякати! — охоче пояснив вусань у дублянці. — Якби вона тобі в середу скандал закотила, твій спритний братик бігав би від мене по всьому місту!
— А так сам приїхав, та ще й машину свою загнав у глухий кут. Саме туди, звідки без мого дозволу не вирулиш!
— Навіщо ж ти нам таку пастку влаштувала? — закричав на Марію переляканий Петро. — Ми ж одна сім’я! Могла б по-людськи попередити!
— По-людськи, Петре?! — Марія зробила крок до них, дивлячись прямо в очі чоловікові й девіру. — А по-людськи було піти на ринок, вибрати замок, взяти болгарку і нишком спиляти петлі на гаражі мого покійного батька?
— Чи по-людськи було втрьох за моєю спиною ділити чуже добро, бо Марія тиха, Марія стерпить та промовчить?!
— Ми ж для справи старалися! — заголосила Ганна, хапаючись за ґудзики кардигана. — Петру на ноги стати треба, він тобі не чужий! Подумаєш, цегляна будка, далася вона тобі!
— Ця цегляна будка, Ганно, моїм батьком збудована, — відрізала свекрусі Марія. — А ви мене сім років за порожнє місце тримали. То м’ясорубку з балкона заберете, то зарплату Сергія на гулянки Петра витягнете.
— Тільки цього разу ви прорахувалися! Чужим коштом кататися в Трускавець і лагодити машини я вам більше не дозволю!
— Чуєш, хлопче, мені ваші сімейні розбірки до лампочки! — грізно подав голос покупець і постукав пальцем по капоту машини Петра. — Умова у нас проста. Виїзд із проїзду я своїм позашляховиком перекрив. Або ти мені просто зараз повертаєш увесь завдаток до копійки плюс накидаєш зверху за мій втрачений час, або твоя відремонтована ластівка залишається тут!
— Та яке ви маєте право? — закричала Ганна. — Це грабіж серед білого дня!
— Грабіж, пані, — це коли ваш синок чужі замки болгаркою ріже і з чесних людей гроші за чужий гараж бере! — одрубав вусань. — У мене в кишені його розписка з паспортними даними та номером цієї машини. Хочете — зараз усіх сусідів у ряду позву, ми тут швидко збори кооперативу влаштуємо!
Петро зацьковано закрутив головою, дивлячись то на грізного чоловіка, то на перекритий позашляховиком виїзд. Куди тільки поділася вся його ранкова пиха!
— Мужик, постривай, не кип’ятись! — заторохтів девір, гарячково вивертаючи кишені рудої куртки. — Ось, тримай готівку! Тільки тут… тут половина лишилася!
— А де друга половина?! — насупився покупець.
— Та я ж учора в автосервісі за коробку передач розплатився! — мало не плачучи випалив Петро. — У мене більше ні гривні за душею нема!
— Нічого не знаю! — відрубав господар позашляховика. — Нема грошей — клади ключі від своєї тачки на капот і чимчикуй додому пішки. Як борг принесеш, так і машину забереш!
— Мамо! Сергію! — заволав Петро, чіпляючись за рукав старшого брата. — Рятуйте! Я ж без машини, як без рук, я на ній таксувати збирався! Мамо, у тебе ж на карті гроші на Трускавець лежать!
Ганна змінилася на обличчі й відступила до бетонного паркану.
— Петре, та ти збожеволів?! — сплеснула вона руками біля грудей. — Мені завтра зранку путівку викуповувати, у мене вже валіза зібрана! Сергію, ти ж старший брат, у тебе кредитка в гаманці лежить, перекидай людині!
Сергій зблід і поліз у внутрішню кишеню куртки за телефоном.
— Мамо, у мене на кредитці ліміт невеликий! — плутано промовив він, тицяючи тремтячим пальцем у екран. — Тут навіть половини потрібної суми не набереться! Якщо я зараз усе під нуль спишу, мені до осені зі своїх відпускних і зарплати банк годувати доведеться!
— Переказуй, кому кажуть! — гаркнула на нього Ганна. — Не залишати ж машину Петра в заставі через твою безсердечну дружину!
— Я перекину, мамо, але там усе одно не вистачить! — огризнувся доведений до краю Сергій. — Решту тобі зі своїх курортних докласти доведеться, інакше він нас із проїзду до вечора не випустить!
— Щоб ви всі провалилися зі своїм гаражем! — сердито вигукнула Ганна, дістаючи з кишені кардигана телефон. — Диктуйте номер, кровопивці! На свою ж голову помічників виростила!
Марія стояла біля стіни батьківського боксу, засунувши руки в кишені плаща, і з легкою усмішкою спостерігала за метушнею біля бампера.
Свекруха, голосно сопучи й плутаючись у кнопках, під диктовку вусаня переводила йому свої заощадження на санаторій.
Сергій похмуро підтверджував списання з кредитки. Ніхто більше не командував Марією та не радив викинути батьківську спадщину.
Коли телефон покупця двічі пікнув, сповіщаючи про зарахування переказів, вусань не поспішаючи перерахував готівку, сховав її у внутрішню кишеню дублянки й порвав розписку Петра навпіл.
— Ось тепер розрахунок повний! — басовито підсумував він. — Щоб через дві хвилини вашого духу в цьому ряду не було. Зараз здаю назад — і котіться на всі чотири боки!
Петро кулею метнувся до водійських дверцят. Ганна, навіть не глянувши на невістку, полізла на заднє сидіння, а похмурий Сергій поплентався слідом.
Щойно зелений позашляховик звільнив проїзд, машина девіра з вереском вискочила за ворота кооперативу.
До травня в гаражному ряду все стало на свої місця. Той самий вусатий покупець виявився тямущим столяром із сусідньої вулиці, який давно шукав сухе місце під майстерню.
Продавати бокс Марія не стала, але пустила сусіда працювати за хорошу щомісячну плату. Орендар передусім підправив дах, змастив петлі на воротах і покрив верстат свіжим лаком, а кожної першої п’ятниці місяця справно приносив Марії пухкий конверт із готівкою.
Ганна до Трускавця так і не потрапила.
Усе літо вона сиділа на лавці біля свого під’їзду і скаржилася сусідкам на жадібну невістку, яка через запорошений цегляний сарай залишила рідну свекруху без цілющих процедур.
А Сергій тепер ходив на роботу пішки, вечорами покірно доїдав порожню гречку і більше жодного разу не заїкнувся про гараж: увесь заробіток до копійки він до осені відносив у банк за ту саму спустошену біля воріт кредитку.
Ось так воно буває, коли розуму не вистачає, а нахабства — хоч відбавляй…