Ви можете довіритись такій людині. Повірити їй. Але вона вас все одно обдурить, зрадить і покине.
Добре, якщо стосунки закінчаться просто розчаруванням. А не чимось серйознішим і небезпечнішим…
Слабка людина — не той, хто швидко втомлюється, хто вразливий і тривожний. Слабка людина — не той, хто скромний і тихий. Хто сумнівається в собі і не вміє йти по головах. Часто саме такі люди показують неабияку силу у важких обставинах. Стають героями.
Слабкий – той, хто видає себе за сильного. І приписує собі якості сильної людини, лідера. Він цим і небезпечний; ви можете довіритися такій людині. Повірити їй. Іти за нею. А потім вона вас обдурить, зрадить і покине.
Слабкий схильний прикидатися сильним.
Ось головна особливість слабкого. І головна небезпека, яка від нього виходить. Він веде тренінги, наприклад. Або організує спільноти. Або просто пропонує спілкування, дружбу. Але нічого хорошого не вийде. Слабкий зрадить.
Слабка людина балакуча.
Вона багато каже, правильні слова каже. Але її дії суперечать її ж словам. Багатомовність, штампи, декларація «своєї позиції», яка змінюється залежно від обставин, — ознаки внутрішньої слабкості. Порожня бочка голосно гримить.
Слова та вчинки суперечать одне одному.
“Потрібно бути чесним! Чесність – найкраща політика!” — каже слабка людина і бреше. “Треба бути вірним ідеалам!” — і відразу ж ці ідеали забуває. Чим більша різниця між словами і справами, тим слабша людина.
Йому б замовкнути! Або про інше говорити. Але в тому й штука; він говорить про те, що не робить. Про те, що йому недоступне. Так хворі безперервно говорять про здоров’я, вошивий — про лазню. Чесність, відданість, вірність, ідеали — у житті ми нечасто говоримо про це.
Завжди сумніваючись: чи достатньо ми чесні та вірні? Як поведемо себе під час випробувань?
Слабкий говорить про це без сумнівів.
Тому що слова та справи у його житті розділені. Завжди. Відсутність сумнівів, безапеляційність, клятви та обіцянки, «Я ніколи!..», — теж погана ознака.
Слабкий потім виправдовує всі свої вчинки обставинами.
Він ніколи не визнає, що він збрехав, не впорався, втік, кинув когось, порушив правила етики… Він усе пояснить, все виправдає і опише не так, як було насправді.
Слабка людина груба з тими, хто не може відповісти.
Хто безпечний. Він б’є своїх, щоб чужі боялися. А перед сильними слабкий підлещується. Але потай заздрить їм; за першої можливості він нападає на того, хто втратив становище та силу.
Слабкий заздрісний.
І свою ваду виправдовує так: всі заздрісні! Усі заздрять один одному! Просто є конструктивна заздрість, вона спонукає до успіху.
Заздрість спонукає до низьких вчинків. Це єдине, до чого спонукає заздрість. Тому що за визначенням «заздрість — деструктивне почуття, бажання позбавити інших його переваг». До успіху заздрісні не приходять. А до злочинів та підлості — дуже часто.
Але слабкий намагається екстраполювати свої низькі почуття на інших. «Всі зраджують», «всі заздрять», «усі крадуть»… А потім слабкий — треба ж! — знаходить у низовинних пороках хороше. Мотивацію чи ще що…
Слабкий вихваляється речами, придбаннями, і перебільшує свої досягнення.
Йому важливо здаватися багатим та успішним. При цьому досягнення та придбання досить жалюгідні. Але слабкий цього не розуміє. І тикає всім у ніс своїм новим телефоном чи годинником.
Слабкий нічого доброго, талановитого не може створити; для цього потрібні серйозні зусилля, тривала робота.
Але він без сорому демонструє свої «картини» чи «музичні композиції», які ганебні навіть для школяра. Йому здається, що мистецтво – це легкість. Або філософія. Або література. Навіщо вчитися? Раз і готове.
Це тому, що слабкий переоцінює свої сили.
Він завжди себе переоцінює. Він дуже високої думки про себе і дуже низької — про оточуючих. Хоча дуже залежить від думки цих оточуючих. Тому й демонструє їм свій уявний успіх, сумнівні успіхи, покупки…
Автор: Анна Кір’янова
