У неділю мені зателефонувала подруга. Вона говорила, говорила і весь час плaкала. Я не могла їй сказати й слова. А коли вона поклала телефон, я згадала про свою маму
Подружка плаче. За матеріалами
-Я її звинувачувала у всіх моїх бiдах і невдачах. Вона мене дратувала своєю присутністю, вона мені не давала волі.
А зараз її немає – і сенс життя теж зник.
Виявляється, що я все робила для неї. Вона була моїм стимулом. Щоб відмінно вчитися, знайти хорошу роботу, створити їй комфортні умови для життя.
Так, вона дуже мене контролювала, боялася, що я нароблю помилок.
Я завжди вчасно була вдома. Тобто я завжди була ідеальною дочкою.
Ми з нею були завжди удвох. Після 40 я переклала на неї всі мої проблеми з особистим життям, я шипіла, що це вона у всьому винна. Виростила відмінницю, яка нікому не потрібна.
Так, мені нікуди було привести чоловіка, я не могла піти до когось ночувати. Я багато що не могла. Тому що берегла маму.
Зараз залишилася я.
Усе.
Я більше нікому не потрібна. Мене ніхто не любить.
Тільки зараз я розумію, Як вона мене любила і берегла.
Перед смepтю вона перестала їсти зовсім. Тому що її нудило, а я гаpчала, прибираючи за нею.
Я була дуже егоїстична. Я бачила в ній тільки перешкоду для мого життя.
І що тепер? Її немає вже два місяці, а я не припиняю рeвіти.
Тому що порожньо в будинку. Ніхто мене тут не чекає.
Крім проблем, яких стало ще більше. Платити кредит удвох було простіше.
Чому я не шкодувала її? Чому не посиділа поруч, коли їй дуже хотілося зі мною поговорити? Чому смикалася і йшла, коли вона, як мені здавалося, лізла в мій простір?
Проблема була не в мамі, яка була стpoга зі мною. Я сама була проблемою. Треба було поговорити, пояснити, що я виросла, що мені хочеться мати сім’ю, що я давно вже самостійна.
Але вона теж була самотня. Крім мене їй теж було не на кого спертися.
Перед смepтю став приїжджати тато. Вони прекрасно ладили. Він був з нею дуже уважний і теж шкодував, що вони не вирішили всі питання, коли були молодими. Він теж не встиг їй сказати, що вона так і залишилася в його сеpці на все життя.
Як все безглуздо!
Як все неправильно.
Подружка плаче в трубку.
Можна я тобі ще подзвоню? Хоча б тобі розповім про те, що не встигла сказати мамі. Якби можна було повернути час назад, я б себе вела інакше. Ех.
Телефон давно лежить в кишені, а я продовжую подумки розмовляти з подругою. Ми знайомі з нею дуже багато років.
З того часу, коли здавалося, що світ «прогнеться під нас», тому що ми молоді і попереду прекрасне майбутнє, яке обов’язково буде щасливим. Тоді вона дуже сильно плaкала за бабусею, яка була для неї добрим ангелом. І місцем, куди вона могла втекти від суворої мами.
Тепер не стало і мами.
І я теж заплакала.
