В той день Стефа забігла в гості до Марії без попередження. Дивлячись на подругу, з порогу почала:
– Шкода мені тебе Маріє! Залишилася одна з трьома дітьми.
Марія не хотіла б згадувати події минулих років, але подруга Стефа без подробиць навряд чи піде.
– Що вже тепер говорити, видно доля моя така, – цікаві очі Стефи дивилися прямо в душу.
– А я ж вмовляла його не їздити до столиці, а він «Поїду, грошей зароблю!». Четвертий рік пішов, як ні слуху, ні духу від нього.
– І як ти все це пережила? А що поліція – шукають?
– Шукають, але толку мало, – Марія підлила чай цікавою подрузі. – Я і в столицю їздила на впізнання. Та тільки не Іван це був.
– Так, столиця вона велика. Там легко загубитися, і важко знайти людину.
Марія глянула у вікно і важко зітхнула.
– Скоро Андрійко повинен приїхати з навчання. Він у мене великий молодець! Закінчив школу з медаллю і вступив в університет. Та тільки, боюсь я його відпускати в цю столицю. Вона у мене вже чоловіка забрала, а тепер син там живе.
– Все буде добре з Андрійком! Він у тебе розумний і кмітливий.
– Іван так і сказав: «Поїду, зароблю грошей на навчання сина» і пропав без вісті.
– А Іван, що, відразу пропав?
– Ні! Перший час дзвонив і трохи грошей посилав, – Марії було важко згадувати події минулих років. Біль ще палила душу, а надія, на повернення чоловіка, з кожним днем ставала все менше і менше.
– А потім наш зв’язок обірвався. Місяць пройшов, перш ніж я звернулася в поліцію. Думала, сам з’явиться.
– Якби не звільнили його тоді з роботи, ні чого б, не відбулося. Був би зараз зі мною поруч.
– А чому звільнили? – Стефа сама підлила собі чай. Подробиці, якими ділилася подруга, вражали її. – Ти ж знаєш, трактористом він у мене працював на тутешній фермі.
– Так, і був завжди на хорошому рахунку. А що сталося то? – Зламався його залізний товариш, в розпал посівних. Господар запропонував йому пересісти на інший і продовжити роботу, а мій ні в яку, мовляв, сам полагоджу.
– І що, невже зламав? – Полетіла повністю ходова частина, і був потрібний капітальний ремонт.
Іван взявся за лагодження, а господар вимагав, щоб він працював в полі. Загалом, психанув мій Іван, і сказав, що не повернеться більше туди.
– Так, з характером чоловік!
– Він працював тільки в сезон, а решту часу вдома. І так ледве зводили кінці з кінцями. Ось і задумав він на заробітки в столицю поїхати. Там, каже, перспектива! І, що мені тепер його перспектива.
Хвіртка за вікном грюкнула, і Марія відразу ж глянула у вікно. – Андрій приїхав! – вона швидким рухом змахнула залишки сліз з лиця і глянула на вхідні двері. Двері різко відчинилися. Андрій швидким кроком увійшов в будинок. Його обличчя було змарнілим і блідим. Він із сумом подивився на матір і сказав:
– Вчора я бачив батька. Він живий і здоровий.
Марія повільним кроком підійшла до сина. Їй здалося, на мить, що то їй почулося і не зрозуміла, але Андрій підтвердив свої слова. В голові спалахнув образ Івана. Погляд його перед від’їздом був затуманеним і сумним.
Жінка заглянула за спину сина, намагаючись зрозуміти, чи тут її чоловік, але не знайшла його. – Тато не приїхав зі мною! І навряд чи коли-небудь повернеться сюди.
– Як же так синку? Чому він не приїхав?
– Я зустрів його випадково. Батько не очікував нашої зустрічі, – Андрій намагався підбирати слова, але вони звучали уривками. – Він виглядав добре. Все у нього добре, мамо. Про нас він просто забув. Сім’я у нього просто інша. От і все!
– Сім’я інша? – слова сказані сином ні як не хотіли доходити до свідомості жінки. – Я стільки ночей не спала. Подушки мої хоч викрути, а у нього сім’я інша?
Син обійняв матір. – Не переживай, мамо, у тебе є я.
– Я піду, Андрійку, а ти, як ніколи тепер потрібен матері і своїм молодшим братам.
Стефа, непомітно для подруги пішла. Історія Марії сильно вразила її. Знаючи характер Марії, вона не сумнівалася, що подруга впорається і знайде в собі сили жити далі. Жити заради дітей.
