Майже п’ята ранку. Тут зовсім тихо, тільки чути, як гудуть апарати і віддалені розмови лікарів. Ми з чоловіком сидимо в очікуванні дива, взявшись за руки, і кожен в душі вимовляє свою молитву. Того ранку я побачила там її, вона сиділа і гірко плакала, а потім почала розповідати мені свою історію.
Напередодні ввечері у дочки температура піднялася до сорока і нічим не збивалася, нас привезли в лікарню, ось там я і познайомилася з цією дівчиною. За матеріалами
Вона сиділа і тихо плакала. Я теж була повністю розчавлена, але щось не давало залишити її на самоті.
У лікарні лежала її дитина, 9-ти місяців від народження.
У їхній родині це був дуже довгоочікуваний малюк, якого вони чекали більше десяти років.
– Я не переживу, якщо з ним щось станеться, мені немає щастя без мого хлопчика, – шепотіла вона крізь сльози.
З чоловіком вони познайомилися, коли їм було по сімнадцять років. Одружилися рано, жили дружно, але дітей не було. Та й чоловік не хотів, все говорив: «Навіщо поспішати.»
Чоловік був з дуже забезпеченої сім’ї, на шістнадцятиріччя йому батьки подарували мотоцикл. Відчуваючи себе господарем життя, з ранку до вечора він носився по всьому селу з друзями, не звертаючи уваги на попередження.
Одного разу, роз’їжджаючи черговий раз по селу, він окинув поглядом порожню вулицю і розігнався швидше колишнього, в цей момент перед будинком з кошеням грала сусідська дівчинка, їй було близько п’яти років.
Кошеня злякавшись гучного звуку різко рвонув через вулицю, малятко довго не думаючи, кинулося за ним. Пацан навіть не встиг зреагувати на те, що відбувається, так швидко все сталося.
Дівчинки не стало відразу, а він пролежав деякий час в лікарні, швидко пішов на поправку, але більше до себе в село не повернувся, залишився жити в місті у родичів, ну а потім батьки купили йому квартиру.
Дівчинка була єдиною пізньою і дуже довгоочікуваною дитиною в сім’ї. З горя відразу не стало і її батьків, ні батько, ні матір не змогли це пережити.
– Це наше покарання, – шепотіла моя сусідка.
– Ти ні в чому не винна, нічого не виправити, у тебе залишилася тільки віра. Ти повинна вірити.
Я зовсім не знала, що казати, так сильно мене трясло від розказаного, мені боліло, я немов відчувала весь біль батьків, які залишилися без дитини, біль цієї дівчини і безвихідь ситуації.
Відчинилися двері і до нас вийшов лікар. Минаючи мене, він підійшов до дівчини, поклав руку на плече і сказав: «Тримайтеся.» Я досі чітко бачу цю картину перед очима, ніби це було хвилину назад.
Я ніколи більше в житті не чула такого крику… До мене підійшла сестра і попросила пройти за нею. Моя донечка, на щастя, поправилася. Як склалася доля тієї жінки, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
