Чому спить дитина? Завжди спить на руках у жебраків? Ви ніколи не замислювалися?
У переході біля станції метро сидить жінка невизначеного віку. Їй можна дати з ходу і тридцять, і двадцять три, і сорок два. Волосся у жінки сплутані і брудні, голова опущена в скорботі. Перед жінкою на підлозі переходу лежить кульок. В кульок жалісливі громадяни кидають гроші. І не кидали б, та на руках жінка тримає вагомий «аргумент» на користь того, що гроші їй просто необхідні. На руках у жінки спить дитина років двох. Вона в брудній шапочці, що була колись білою, в спортивному костюмі. Перехід — місце досить жваве. І тече нескінченним потоком людський натовп, і дзвенить дрібниця в кульку, і шарудять купюри.
Я ходив повз жінки близько місяця. Я здогадувався, кому йдуть гроші,що жертвуються численними перехожими. Вже скільки говорено, скільки написано, але народ наш такий жалісливий. Жалісливий, до сліз. Готовий народ наш віддати останню сорочку свою, останні копійки з кишені витрусити. Подав такому «нещасному» — і відчуваєш, що в тебе все ще не так погано. Допоміг, начебто як. Добру справу зробив.
Я ходив повз жебрака місяць. Не подавав, тому що не хотів, щоб на мої гроші який-небудь негідник купив собі цегли одну штуку, та вставив в стіну нового будинку-палацу свого. Нехай буде діра у нього в стіні, у негідника цього. Але, судячи з того, як жебракові подавали, господар її мав уже кілька будинків-палаців. Ну і жебракові щось перепадає, звичайно. Пляшка горілки на вечір, та шаурма.
Господарі таких «точок» жебрацтва мають чимало, але відрізняються жадібністю. І жорстокістю. На тому і тримається їх супердохідний бізнес. На грошах та на страху. Ніхто з тих, хто опускають монетку в кульочок не знає, що «стати» на місце біля Володимирського собору неможливо, а ходіння по вагонах метро з понуро-тягучим «вибачте, що я до вас звертаються» коштує від 20 доларів в день. Або знає? В такому випадку — знаєте, але подаєте?
Ніхто з добряків, які жертвують «мадонні з немовлям», не замислюється над ще одним питанням. Над одною невідповідністю, що буквально впадає в очі. Через місяць ходіння повз жебрака мене раптом як струмом вдарило, і я, зупинившись в багатолюдному переході, втупився на малюка, одягненого в незмінно-брудний спортивний костюмчик. Я зрозумів, що саме здавалося мені «неправильним», якщо можна назвати «правильним» вже саме перебування дитини в брудному підземному переході з ранку до вечора. Дитина спала. Ні схлипу, ні зойку. Спав, уткнувшись личком в коліно тієї, хто представлялася його мамою. Жебрак підняла на мене очі. Наші погляди зустрілися. Б’юся об заклад, вона зрозуміла те, що зрозумів я. У кого з вас, шановні читачі, є діти? Згадайте, як часто вони спали у віці 1-2-3-х років? Годину, дві, максимум три (не підряд) денного сну, і знову — рух. За весь місяць щоденного мого ходіння по переходу я ЖОДНОГО РАЗУ не бачив дитини рухливою! Я дивився на маленьку людину, що лежала на колінах «мами», і страшна моя підозра поступово формувалося в тверду впевненість.
— Чому він спить весь час? — Запитав я, втупившись на дитину. Жебрак зробила вигляд, що не розчула. Вона опустила очі і закуталась в комір потертої куртки. Я повторив питання. Жінка знову підняла очі. Вона подивилася кудись за мою спину. У погляді її виразно читалося втомлене роздратування упереміш з цілковитою відчуженістю. Я вперше бачив подібний погляд. Погляд істоти з іншої планети.
— Пішов на … — вимовила вона одними губами.
— Чому він спить ?! — Я майже кричав. Ззаду хтось поклав руку мені на плече. Я озирнувся. Чоловік з виглядом робочого з довколишнього заводу несхвально зводив сиві брови:
— Ти чого до неї пристав? Бачиш — і так життя у неї … Ех … На ось, дочка, — мужик витрусив зі своєї величезної п’ятірні монетки.
Жебрачка перехрестилася, зобразивши на обличчі смиренність і вселенську скорботу. Мужик прибрав ручищами з мого плеча, побрів до виходу з переходу. Удома він розповість, як захистив пригнічену, нещасну, знедолену жінку від негідника в дорогий дублянці. Міліціонер, який підійшов до мене в переході на наступний день, висловився майже так само, як і його «підопічна» жебрачка. І на своє запитання я отримав вичерпне:
— Пішов в…
А дитина спала … Я подзвонив знайомому. Це веселий і сміхотливий чоловік з очима-маслинами. Він з горем навпіл закінчив три класи, і читає не дуже. Повна відсутність освіти не заважає йому пересуватися по вулицях міста на дуже дорогих іномарках і жити в будиночку з незліченною кількістю вікон і балкончиків. Знайомий був вельми здивований моєї упевненістю в тому, що весь без винятку подібний бізнес контролюють представники його національності. Я дізнався, що в Києві жебраків «тримають» і молдавани, і українці. Причому, перші спеціалізуються, в основному, на «інвалідах війни». Ми часто бачимо їх на переходах і світлофорах, що снують буквально під колесами машин. Уявні афганці «працюють» також і в метрополітені. Всілякими «хворими», кульгавим і «приїхали робити операцію» завідують з рівним успіхом як українці, так і цигани. Бізнес цей, незважаючи на гадану стихійність, чітко організований. Курується жебрацтво організованими злочинними угрупованнями, і гроші, кинуті напівзлиденним перехожими в кульочок «знедоленого інваліда», йдуть «наверх». Причому, настільки «наверх», що, дізнайся про це жалісливий перехожий, він втратив би свідомість від подиву. Дітей беруть в «оренду» у сімей алкоголіків, або просто крадуть.
Але це все, як кажуть, квіточки. Мені потрібно було отримати відповідь на питання — чому спить дитина? І я його отримав. Причому, мій знайомий циган вимовив фразу цілком буденно, спокійним голосом. Як про погоду сказав:
— Або під героїном, або під горілкою …
Я остовпів. «Хто під героїном? Хто під горілкою ?! »
— Дитина. Щоб не кричала, не заважала. Їй з нею цілий день сидіти, уявляєш, як вона набриднути може? Для того щоб дитина спала весь день, її накачують горілкою. Або наркотиками.
Зрозуміло, що дитячий організм не здатний справлятися з таким шоком. І діти часто помирають. Найстрашніше — іноді вмирають днем, серед «робочого дня». І уявна мати повинна досидіти з мертвою дитиною на руках до вечора. Такі правила. І йдуть повз перехожі, і кидають дріб’язок в кульок, і вважають, що роблять благородно. Допомагають «матері-одиначці».
На наступний день я стояв в переході біля станції метро Л. Міліціонера, який відповів мені вчора лайкою, не було видно. Я запасся журналістським посвідченням, і був готовий до серйозної розмови. Але розмови не вийшло. А вийшло наступне … У жінки на руках лежала ІНША дитина. Мої питання жебрачка просто ігнорувала з відчуженим особою. Мене цікавили документи на дитину, і, найголовніше — де вчорашній малюк? Жебрак питання ігнорувала, зате їх не ігнорували торговки, що стояли поруч. Від жінки, яка торгує трусиками, я дізнався, що мені слід, м’яко кажучи, вийти з переходу. До вигуків торговки підключилися її обурені сусідки по ремеслу. Слідом за ними — перехожі похилого віку. Загалом, я був з ганьбою вигнаний з переходу.
Залишалося одне — дзвонити 02 або шукати міліцейський патруль. Але міліція знайшла мене сама. Сержант, любитель посилати в …, підійшов до мене і запитав документи. Я документи надав, і висловив свою думку з приводу знаходження жінки з дитиною в переході. Сержант зі мною погодився, і відправився дзвонити комусь. Я стояв перед переходом, з повним відчуттям того, що намагаюся боротися з вітряними млинами. Через кілька хвилин в переході не було вже ні торговок, ні жебрачки зі сплячою дитиною.
Коли ви бачите в метро чи на вулиці жінок з дітьми, які просять милостиню, задумайтеся, перш ніж ваша рука полізе за грошима. Подумайте про те, що якби не було вашого і сотень тисяч інших подавань, і бізнес цей помер би. Помер би бізнес, а не діти, накачані горілкою або наркотиками. Не дивіться на сплячу дитину з розчуленням. Дивіться з жахом. Бо ви, що прочитали цю статтю, тепер знаєте чому спить дитина.
P.S. Якщо ви скопіюєте цю статтю собі на стіну, в статус або просто натиснете «Розповісти друзям», ваші друзі теж її прочитають. І, коли в черговий раз відкриють гаманець, щоб кинути монетку жебракові, згадають, що ця благодійність може коштувати чергового дитячого життя.
