Колись я була в гостях у дуже багатого чоловіка. Він багато добився своїм розумом і працею, багато чого пережив. Це була дуже сильна людина. Багато всього довелося йому витримати у житті. І він витримав. Він був як немолодий лев, – потужна особистість, повірте.
Сиділи біля каміна у його величезному особняку. Дивились на полум’я. Він згадував минуле.
Згадував правильно – свої перемоги. Можна було назвати його господарем життя. Він міг майже все, тепер його становище було непорушне. А сила його не пішла, здоров’я було міцним, розум – ясним, плани – чіткими. Він керував своїм життям та життями інших. Владно керував. Бо міг. Він говорив вагомо і тихо про те, як досяг успіху.
І тут його дворічний онучок Микитка незручно впав обличчям прямо на камінну решітку! Бігав і впав. І голосно заплакав, від переляку, не від болю, як потім з’ясувалося, на щастя. Усі схопилися, звичайно. Кинулися до дитини. І цей Король Лев першим підскочив.
Підскочив, підхопив на руки і почав кричати, голосніше Микитки: “Що з ним? Що з малюком? Він пошкодив голову, зубки могли випасти! Збирайте зубки, шукайте, треба вертольотом у клініку, там допоможуть! А-а-а, що з моїм онуком, він не дихає!”
Я навіть не згадаю, що він кричав. Руки в нього тремтіли, щоки тремтіли, – він роздивлявся дорогоцінного онука, той навіть плакати перестав з переляку. Тільки белькотів: “Діда, діда!”. Діда був схожий на божевільного. Але швидко прийшов до тями. І навіть сам потім посміявся трохи над своєю реакцією. Коли переконався, що дитина у повному порядку. Жодних пошкоджень!
Ось так воно є. І потім ми про це говорили, – ти можеш бути яким завгодно сильним. Скільки завгодно перенести страждання, скільки завгодно здобути перемог. Ти можеш вважати себе господарем життя!
Але якщо щось трапляється з тим, кого ти любиш, ти беззахисний, як дворічний малюк. Так щиро сказав Король Лев.
І не треба надто пишатися і хизуватися своєю силою. Навіть у думках. І підноситися над іншими не треба. А треба благати, щоб усе було добре з тими, кого ми любимо. І дякувати за це щодня. Тому що у найсильнішої людини є слабке місце, яке зовсім від неї не залежить – ті, хто їй дорогий, кого вона любить.
Можливо, вони й роблять нас сильними, ці діти, ці люди, заради яких ми живемо. І перемагаємо…
Автор: Анна Кір’янова
