Зруйнувати чуже щастя дуже просто. Як тарілку розбити. Спустошити чуже гніздо, погасити вогонь у чужому вогнищі, тільки дунути треба сильніше. І все порине у морок і холод.
Одній жінці зателефонували та повідомили, що чоловік їй зраджує. Вона послухала, потім заплакала і в хаті стало темно. Темно та холодно.
Чоловік усе заперечував. Він казав, що то неправда. Він ламав голову, хто б це міг бути, той, хто дзвонив! Він доводив, як умів, що це брехня. І дружина начебто повірила. Але все одно тінь пролягла між ними. Холод і пітьма прийшли до хати. І поступово вони віддалилися один від одного, довіра пішла. Дружина так і не змогла пробачити, а чоловік так і не зміг як слід виправдатися. Тому що нічого конкретного не було сказано, по суті. Тільки про його відрядження говорили. Про якусь Олю. Відрядження справді були частими. І від якоїсь Олі приходили раніше вітання та картинки. Він знати не знав, хто це, так говорив дружині. А тепер і поготів забув.
Так минуло два роки. Тихих та малоцікавих. Чоловік намагався менше бувати вдома тепер. А дружина карала чоловіка мовчанням та рідкісними отруйними натяками на Олю.
Потім чоловік тяжко захворів. Він втратив роботу, — кому потрібна хвора людина. І лежав у лікарні, під крапельницею, блідий і худий. Дружина його відвідувала. Так належить. Але не вибачила у душі.
А потім він помер. І знаєте, що з’ясувалося? Це сестра дружини все влаштувала. Самотня жінка, яку цей чоловік підтримував і утримував, можна сказати. Дружина колись поділилася із сестрою своїми підозрами щодо картинки від «Олі». Сестра запам’ятала. І потім все це використала для дзвінка.
Сестра покаялася, коли випила. І навіть сльози текли струмком. Вона потребувала прощення! Вона кидалася на груди вдові і плакала в голос. Напилася жінка, розчулилася, розкаялася. І всі навколиші радили дружині пробачити. Треба пробачити, це ж рідна сестра!
Але дружина не вибачила. Вона, як ви зрозуміли, не вміла прощати. Сестра ще трохи смутилася, а потім пішла до себе. Взяти більше стало нічого. Навіщо принижуватися, якщо взяти нічого?
Тож вірити не треба. Усі сумніви треба трактувати на користь людини. Не завжди можна довести свою невинність.
І ще одне. Жалюгідна картинка, надіслана напівзнайомій людині, може стати причиною великого лиха. Про це теж треба пам’ятати.
Автор: Анна Кір’янова
