Стала свідком неприємної сцени: по вулиці йдуть з коляскою молодий чоловік і жінка. У неї, мабуть, 8-9 місяць вагітності. І за руку вони тримають дівчинку 5 років.
Люди проводжають їх добрим поглядом. І тут почувся жіночий голос, пронизливий і різкий: “Для чого ці злидні ще плодяться?”
Пара обертається: “Це ви до нас звертаєтесь?”
Жінка: “До вас, до кого ж ще? Ви ж у нас багатодітні, розплодилися. Випрошуєте гроші у держави, щоб вони вам дали субсидію на квартиру!
Ви спочатку першу дитину на ноги поставте, а потім другу заводьте. А третя у наші дні взагалі нікому не потрібна, ні вам, ні державі. Головою треба думати!
Я після цих слів починаю розглядати молодих батьків. Одягнені добре, одяг акуратний і чистий. Взуття також. Дитина доглянута.
Як вони мають виглядати, щоб довести усьому світу, що не беруть грошей від держави?
Не пішки гуляти, а їхати на особистому білому кабріолеті? У хутрі та діамантах? Виблискуючи годинниками за мільйон? І білою голлівудською посмішкою? Зовнішній вигляд як метод домінування.
Докотилися…
А сім’я ця відвернулася, наче їм ніхто нічого не казав. І пішли своєю дорогою, не почали вступати в полеміку і щось цій жінці доводити, ставити її на місце. Хоча вона прямо наривалася на скандал.
Якось під час служби в церкві я почула фразу від священника, вона допомагає не ображатися на хамство, не приймати чужих слів і образ на свій рахунок:
Ніхто нічого не може сказати про вас. Щоб люди не говорили, вони говорять про себе.
І ще одна розумна думка:
Хто знає себе – тому не страшно, що про нього говорять.
