25 Листопада, 2024
“Дай Боже кожному так піти”. Історія, від якої навертаються сльози!

“Дай Боже кожному так піти”. Історія, від якої навертаються сльози!

Дівчина попросила священика прийти помолитися про здоров’я її хворого лежачого батька. Зайшовши в кімнату, священик побачив біля ліжка стілець і подумав, що до його приходу готувалися.

– Ви мене чекали? – запитав священик.

– Ні, а хто ви? – здивувався хворий.

– Я – священик. Ваша дочка запросила мене помолитися з Вами про здоров’я. Коли я побачив порожній стілець поруч із Вашим ліжком, припустив, що Ви знали про мій візит.

– Ах так, стілець… – сказав хворий і, знизивши голос, продовжив:

– Я нікому про це не розповідав… Все свідоме життя я ходив до церкви і чув там постійно, що завжди треба молитися, що молитва багато дає людині, зігріває її серце. Але всі молитви входили мені в одне вухо й виходили з іншого. Я не міг їх запам’ятати, можливо, тому, що вони не торкались мене. А потім я перестав молитися. І тільки пару років тому один хороший друг сказав мені, що молитва – це просто розмова з Богом. Він порадив мені сісти на один стілець, і уявити, що на іншому сидить Ісус Христос. Адже Він сказав: “Я з вами в усі дні аж до кінця віку”. “А потім розповідай Йому про все, що хвилює тебе, й уважно слухай, як ти слухаєш мене зараз”, – сказав друг. Я спробував – і мені так сподобалося, що я щодня по дві години став це робити. Але тільки так, щоб не бачила моя донька, яка могла подумати, що я став божевільним.

Священик порадів за недужого, порадив не переставати вести такі розмови з Богом, потім помолився над ним, благословив і пішов. А через кілька днів після цього випадку дівчина прийшла знову й сказала, що її батько помер. Священик запитав:

– Як він пішов?

– Булa друга година дня, коли батько покликав мене до ліжка, – відповіла дівчина. – Він сказав, що сильно любить мене, і поцілував. Я пішла до магазину, а коли повернулася, то знайшла його бездиханним. Але щось в його смерті здалося мені дивним. В останні хвилини він, мабуть, зібрав усі сили, відірвався від подушок і посунувся до стільця, який стояв поруч з його ліжком, і поклав на нього голову. Саме так я його і знайшла. Як Ви думаєте, що б це могло означати?

– Дай Боже кожному так піти, – відповів священик, витираючи сльози. – Стілець не був порожнім.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *