В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного у всіх бідах, а інше – в своїй половинці душі не чує.
Дивується норовлива господиня щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:
— Піди, подивися, як у них так виходить, щоб все гладко і тихо.
Прийшов той до сусідів, зайшов тихенько в хату і сховався в затишному куточку. Спостерігає. А господиня веселу пісеньку наспівує, і порядок в будинку наводить. Вазу дорогу якраз від пилу витирає.
Раптом подзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу, та так, що ось-ось впаде.
І тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, вона впала і розбилася.
“Ой, що зараз буде? Що буде?”, – думає сусід, який з-під столу дивіться на це все.
Підійшла дружина, з жалем зітхнула, і каже чоловікові:
— Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.
— Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу. Ну так, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя.
…Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений.
Дружина до нього:
— Ну що ти так довго? Подивився?
— Так!
— Ну і як там у них?
— У них-то всі винні. А от у нас всі мають рацію…
Мораль: якщо ти вважаєш правим тільки себе, то вдома не буде ні миру, ні злагоди, ні щастя. А якщо готовий брати провину на себе та визнавати свої помилки – тоді твій будинок буде затишним гніздечком для сімейного щастя.
Ось і весь секрет
