Жив-був один швець. Овдовів він і залишився у нього маленький син. І ось напередодні свята Різдва Христового хлопчик каже своєму батькові:
– Сьогодні до нас в гості прийде Спаситель.
– Та годі тобі, — не повірив швець.
– Ось побачиш прийде. Він сам мені про це сказав уві сні.
Чекає хлопчик дорогого гостя, у вікно визирає, а там все немає нікого. І раптом бачить — у дворі на вулиці двоє хлопців б’ють якогось хлопчиська, а той навіть і не чинить опір. Вибіг хлопець на вулицю, розігнав кривдників, а побитого хлопчика в будинок привів. Нагодували вони його з батьком, вмили, причесали, і тут син шевця каже:
– Татко, у мене двоє чобіт, а у мого нового друга пальці з взуття вивалюються. Давай я йому свої валянки віддам, а то ж на вулиці жах як холодно. Так сьогодні і свято до того ж!
– Що ж, нехай буде твоя воля, — погодився батько.
Віддали вони хлопчику валянки, і той радісний, сяючий додому пішов.
Минув деякий час, а синок шевця все від вікна не відходить, чекає в гості Спасителя. Проходить жебрак повз будинок, просить:
– Гарні люди! Завтра Різдво Христове, а у мене три дні ріски в роті не було, погодуйте, Христа ради!
– Заходь до нас, дідусю! – покликав його через вікно хлопчик. – Дай Боже тобі здоров’я!
Нагодували, напоїли вони з батьком старого, пішов він від них радісний.
А хлопчик все Христа чекає, вже турбуватися почав. Настала ніч, на вулиці ліхтарі засвітилися, хуртовина мете. І раптом кричить син шевця:
– Ой, татко! Там якась жінка біля стовпа стоїть, з дитинкою маленькою. Подивися, як їм, бідним, холодно!
Вибіг син шевця на вулицю, привів жінку з дитиною в хату. Нагодували вони їх, напоїли, а хлопчик і каже:
– Куди ж вони підуть в мороз? Он, на вулиці, яка заметіль розігралася. Нехай, татко, вони у нас вдома заночують.
– Та де у нас ночувати? – запитує швець.
– А ось де: ти на дивані, я на скрині, а вони на нашому ліжку.
– Що ж, нехай.
Нарешті, всі полягали спати. І сниться хлопчикові, ніби приходить до нього, нарешті, Спаситель і каже лагідно:
– Дитино ти моя мила! Будь ти щасливий на все твоє життя.
– Господи, а я тебе вдень чекав, — здивувався хлопчик.
А Господь каже:
– Так я до тебе три рази вдень приходив, любий мій. І три рази ти прийняв мене. Та так, що краще і придумати не можна.
Прокинувся хлопчик вранці і, дивиться, а валянки, які він вчора бідному хлопчикові подарував, знову в кутку стоять, на столі — святковий пиріг незайманий. А на серці — така невимовна радість, якої ніколи повік не було.
