Жила-була на світі Втомлена Жінка. Кожен ранок вона абияк прокидалася, примушувала себе цілий день працювати і змученою лягала спати. Вона вже і не пам’ятала, коли востаннє почувала себе відпочилою, повною сил.
І так все тривало до певного часу, до того самого моменту, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літньої спекотної днини, коли треба було зробити чергову важливу справу, тому що “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”, “без зусиль не виловиш і рибку із ставка”, “хто не працює, той не їсть”. Саме це довело жінку до піку втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці.
Жінка благала Тінь:
-Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш, і разом з тобою йде уся моя сила…
Тінь відповіла:
– Так, вірно. Адже я – Хранителька твоєї Енергії. Але я більше не можу тобі допомогти. Ти вичерпала майже усю свою силу, не поповнивши її запаси. Ти довела себе до повної знемоги. Подумай гарненько, чому усе це з тобою сталося?
– Без тебе мені буде складно це зрозуміти. Будь ласка, допоможи мені!
Тінь трохи подумала, а потім погодилася.
– Добре. Але тільки за умови, що ти пройдеш три випробування, які звільнять від чар твою Енергію. Згодна?
– Звичайно!
– Тоді слухай. Завдання перше: відчуй свою спину, свої плечі. Чи відчуваєш ти нестерпну важкість?
Втомлена Жінка кивнула. Як їй цього не відчувати? Скільки років вона тягає невидимі важкі мішки.
– Тоді віддай не свою ношу тим, кому вона буде по плечах. Віддай цим людям ЇХНІ ЖИТТЯ. Це їхні уроки, це їхні перемоги, цей їхній розвиток. А свою долю залиш. І тоді ти зможеш почати жити своїм життям.
Ох, як важко було жінці признатися собі в тому, що вона несе тягар, призначений зовсім не їй. Це було їй не під силу, це висмоктувало її енергію: турботи подруг, чоловіка, батьків. Вона тягнула на собі усі їхні проблеми, усі їхні труднощі і намагалася їх вирішити, але ставало тільки гірше. Всім.
Але тепер все, досить: відтепер нехай кожен живе своїм життям. Втомлена Жінка закрила очі, представила кожного, чию ношу вона колись через свою доброту звалила на себе, і подумки віддала їхню долю.
Як тільки Втомлена Жінка звільнилася від непосильного тягаря, її телефон почав дзвонити. Це шукали її усі, хто колись звалив на неї увесь цей тягар.
Втомлена Жінка перелякано подивилася на свою Тінь:
– Що мені робити? Вони зараз почнуть знову просити мене забрати їх ношу!
Тінь залишалася невблаганною.
– Якщо хочеш бути здоровою, якщо ти хочеш, щоб усі ці люди прожили повноцінне життя, не жалкуючи ні за чим, тоді пройди друге випробування: навчися говорити “ні”, коли це необхідно.
Жінка кивнула, але відчула, що друге випробування, мабуть, ще складніше за перше. Як відмовити? Що про неї подумають? А раптом з нею перестануть спілкуватися? А раптом її не любитимуть? Але робити нічого.
Вона відповіла на дзвінок своєї подруги. Розмова була безглуздою: подруга вмовляла зробити за неї усі справи, а Втомлена Жінка все виправдовувалася і виправдовувалася.
Тінь підійшла до своєї підопічної і тихо підказала:
– Для того, щоб навчитися говорити “ні”, спочатку треба розучитися виправдовуватися. Інакше люди відчують твою невпевненість і продовжуватимуть переконувати тебе до тих пір, поки ти не здасися і не звалиш на себе їх тягар.
Жінка кивнула і закінчила розмову з подругою твердим, невблаганним і в той же час повним співчуття “ні”. Це звучало на мові серця приблизно так: ти мені дуже дорога, саме тому я бажаю тобі, щоб ти жила своїм життям, повір саме тоді можна відчути себе щасливою: випробувавши усе послане долею, ти вчишся цінувати те, що у тебе є, і ти прагнеш до своєї мрії, набуваючи для цього усіх необхідних якостей.
Звичайно, не всі зрозуміли Втомлену Жінку. Хтось дійсно перестав з нею спілкуватися (а чи друг він був?), хтось образився (так, треба час, щоб звикнути жити своїм життям і поважати життя іншої людини), а хтось з цим змирився.
Тінь сказала:
– Прийшла пора пройти третє і останнє випробування. І тоді до тебе повернеться твоя енергія, твоє бажання жити. Навчися відпочивати. Дозволь собі відпочивати. А для цього ти зустрінешся з тим, хто тобі найбільше заважає – зі своїм Почуттям Провини.
Третє випробування було найпідступнішим. Почуття Провини безжально змінювало свої обличчя і голоси. Як тільки Втомлена Жінка намагалася відпочити, як Почуття Провини підходило до неї і маминим голосом говорило:
– Як? Ти знову байдикуєш? Я тут працюю, працюю, а ти відпочиваєш! Як тобі не соромно! Адже сьогодні стільки справ!
Або чувся татовий голос:
– Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить. Все піде намарно. Що? Втомилася, говориш? Чому ти втомилася? Ти ще нічого не зробила! Працювати, працювати потрібно більше, працювати!
Або Почуття Провини говорило голосом бабусі:
– В нашій сім’ї зроду ледарів не було. Я ось кручуся цілий день, не сяду навіть. І ти маєш бути такою ж.
Голоси вимагали і докоряли, і жінка зрозуміла, що вона не зможе відпочити, не зможе, навіть якщо лежатиме на дивані годинами, навіть якщо поїде у відпустку на край землі. І тоді виник цей крик, крик її протесту:
– Я маю право на відпочинок! Я знімаю з себе закляття заборони на нього. Відтепер я не лише працюватиму, але і повноцінно відпочиватиму. Адже існує не лише день, але і ніч. Активність змінюється відпочинком і в природі. Навіть природа, Велика Жінка, відпочиває! Я не байдикую, а відновлююся, щоб бути здоровою, щасливою, повною натхнення і творчих сил. І тоді я робитиму щось не тому що “повинна”, я робитиму все з любов’ю, з радістю, з щирим бажанням. Цього монологу вистачило, щоб Почуття Провини зникло. Втомлена Жінка усвідомила, що завжди намагалася бути хорошою для когось і тому заборонила собі жити своїм життям, заборонила собі відпочивати, мати свою думку. І від цього ще ніхто не став щасливим, все тільки ускладнювалося. До тих пір, поки вона зовсім не виснажилась.
Цей день був незвичним для Відпочилої Жінки. Вона з насолодою прийняла квіткову ванну, лежала на дивані з улюбленою книжкою, милувалася неймовірною красою заходу, вдихаючи аромати вечірньої роси, слухаючи голос щасливих надій, відчуваючи биття життя, що повернулося, у своєму серці. До неї поверталася не лише Енергія, до неї поверталися Здоров’я, Краса, Радість, Натхнення, Спокій. І усе це тільки тому, що одного разу Втомлена Жінка нарешті дозволила собі… відпочити.
Бажаю вам щастя!
