Існує старовинна японська легенда, в якій розповідається, що під час подорожі людини до небес, Бог, аби заспокоїти її, дарує віконце, через яке вона може спостерігати за своїми рідними та друзями. На цьому віконці стоїть горщик із квіткою, до гілочки якої прив’язаний дзвіночок.
Коли хтось згадує цю людину, дзвіночок дзвенить, якщо про неї говорять хороші слова – світиться сонце, і коли за нею плачуть – починає іти дощ, а квіточка росте та радує небесного мандрівника.
У перші дні часто лунає звук дзвіночка, чуються добрі слова, і люди сумують, співчуття висловлюють за переходом людини у вічність. Але з часом дзвіночок звучить все рідше, сонце не заглядає у вікно, дощі перестають йти, і квіточка втомлюється…
Тож кожному з нас важливо мати серце, що завжди пам’ятає, згадати ніжними словами та молитвами Бога, щоб душа не блукала у темряві.
Нехай всі, хто пішов у вічність, знають спокій. Нехай лунає дзвіночок. Нехай цвіте квіточка. Вічна пам’ять і царство небесне всім рідним і близьким, які лишили цей світ, і намагаємося зберегти пам’ять про них! Поки ми пам’ятаємо їх, вони завжди з нами!
