Цей текст, який написав сенегальський актор і філософ Букар Діуф (1966 р.н.):
“День лиш настав, а вже шоста вечора. Тиждень щойно почався у понеділок, а вже п’ятниця.
… і місяць пройшов
…. і рік майже закінчився
…. і пройшло 40, 50 або 60 років нашого життя
…. і ми усвідомлюємо, що втратили своїх батьків і друзів.
І ми розуміємо, що вже пізно повертатися. Так … Давайте спробуємо максимально використати решту часу. Не потрібно соромитися шукати заняття, які нам подобаються. Давайте додамо кольору до нашого сірого. Давайте сміятися тим дрібницям життя, які є бальзамом для наших сердець.
І врешті-решт, давайте продовжувати насолоджуватися цим часом, який залишився нам. Давайте спробуємо виключити це вічне «потім» …
Я зроблю це пізніше …
Я скажу потім …
Я подумаю про це пізніше …
Ми залишаємо все на потім, як ніби «потім» було наше.
Тому, що ми не розуміємо, що:
потім – кава холодна …
потім – пріоритети змінюються …
потім – рік закінчується …
потім – здоров’я погіршується …
потім – діти дорослішають …
потім – батьки старіють …
потім – обіцянки забуваються …
потім – життя закінчується …
І потім часто буває занадто пізно …
Не залишайте нічого на потім тому, що, чекаючи «потім», ми можемо втратити кращі моменти, ми можемо втратити друга, ми можемо втратити нашу справжню любов і людини, яку ми любили.
І тоді це вже не можна повернути назад, не дивлячись на наш жаль…
Кращий досвід.
Кращі друзі.
Найкраща сім’я.
Сьогодні відповідний день… Цей момент «зараз» …
Ми вже не в тому віці, коли можемо дозволити собі відкласти те, що потрібно зробити негайно. Тому, давайте подивимося, якщо у вас знайдеться час прочитати це повідомлення, то поділіться ним. Чи, може, ви відкладете його теж на «потім»?
І ви вже не поділитеся цим більше ніколи…”
