Він побачив її вперше багато років тому і відразу зрозумів, що пропав. Зрозумів, що дозволить їй усе: вона буде вити з нього мотузки, вередувати, тупотіти ногами, а він — тільки щасливо посміхатися у відповідь. Тому що вона — Жінка всього його життя. І нехай поки вона важила всього 3 кілограми 500 грамів (так було написано в метриці) — це була Вона. Його донечка…
Сьогодні він видає її заміж. Ось вона сидить — така гарна, така щаслива. Зовсім скоро зазвучить їх улюблений Hotel California — і він знову буде танцювати зі своєю дівчинкою. Вона обійме його за шию і пригорнеться до щоки — так, як робила це щоразу, коли звучала Пісня. Він добре пам’ятав їхній перший танець — у неї була температура, вона вередувала, він узяв її на руки на маленькій кухні, де по радіо передавали Eagles. Вона була в рожевих колготках і смішний футболці з Міккі–Маусом — їй було всього 3. Він чув, як б’ється її маленьке серденько, а вона знала, що він поруч і все буде добре. Так і заснула на його руках — а вранці температури як не було.
Він завжди знав, що вона гарна. Він не втомлювався повторювати їй про це — навіть тоді, коли вона хворіла на вітрянку і була вся в зелених цятках, коли в пориві підліткового бунту виголила налисо півголови, коли була застуджена і хлюпала носом… І тепер він точно знає: ні один глянцевий журнал у світі зі своїми вигаданими стандартами не змусить її сумніватися у своїй красі.
Вона народилася в любові. Тоді він дуже любив її маму і не міг уявити, що колись «непримиренні протиріччя» розведуть їх врізнобіч. «Непримиренні протиріччя» — так дружина написала в заяві про розірвання шлюбу. Але їм вдалося розлучитися красиво — не стали друзями, але і посуд не ділили. Він завжди поважав свою колишню і був вдячний їй за все, особливо за доньку. Вони так і залишилися люблячими батьками — просто перестали жити в одній квартирі. А тепер його дівчинка знайшла свою любов. І він сподівався, що справжню.
Як здорово вони проводили свої вихідні! Він навчив її всьому, що вмів сам — плавати, їздити на машині, стріляти з рушниці та ловити рибу. Він став її провідником у невідомому чоловічому племені — брав із собою на футбол, у гараж, на картинг. Після цих походів йому доводилося відповідати на купу питань: а чому дядя Міша лисий? а куди від дяді Колі пішла дружина? а чому дядько Льоша — професор, а працює таксистом? Але тепер він упевнений: вона багато чого зрозуміла про чоловіків із тих несерйозних дитячих бесід.
Він ніколи не шкодував для неї поцілунків і обіймів, бо вважав, що зіпсувати і розпестити ними дочку неможливо. І виявився правий.
Він був поруч із нею завжди — і в смутку, і в радості. Він першим дізнався про те, що її призначили головною Сніжинкою на ранку, що їй дали сольну партію в шкільному хорі, що її твір зайняв перше місце на міському конкурсі і що Макс з 11–го класу запросив її в кіно. А скільки разів вона плакала в нього на плечі, обливаючи сльозами нову сорочку! Приводів завжди вистачало: Павлик зі старшої групи подарував квіти Оленці, у Марійки з 10–А ноги довші, і на екзамені всього два бали не вистачило! Але вона завжди знала, що на світі є принаймні один чоловік, на якого завжди можна покластися, — її батько.
Що б вона не накоїла, він ніколи не підвищував голосу і тим більше не кричав на неї. Він багато чого міг сказати без слів — одним рухом брів, а іноді навіть однією бровою. Він завжди був у курсі її повсякденного життя: знав, хто стоїть із нею зазвичай у парі в дитячому садку, чому вона посварилася зі шкільною подружкою, що вчора сказав викладач про її курсову і коли ж нарешті бос зрозуміє, який вона цінний співробітник.
Він навіть іноді давав їй поради, як одягнутися, і вважав, що чоловіків даремно звинувачують у некомпетентності з цього питання. Жінки ж (що б вони там не говорили) одягаються не тільки для себе. А хто, крім батька, може точно сказати, чи приверне чоловічу увагу поєднання шароварів і косухи?
У них були свої таємні ритуали — тільки для двох. Код 1 означав похід у кіно, код 2 — свято ласунів в улюбленому кафе, код 3 — шопінг у книжковому магазині. Коли вона була маленькою, він ніколи не відмовлявся від участі в дівочих іграх, адже з допомогою ляльок можна розповісти про найскладніші моделі сімейних стосунків і способи вирішення конфліктів.
А коли вона залишалася у нього на вихідні, він завжди готував свої фірмові млинці з вишневим варенням. І зараз готує, а вона уминає їх, забуваючи про те, що на дієті. Млинці він освоїв не відразу, спочатку годував її бутербродами. Зате якими — як у тій рекламі «Тато може!»
Він часто дарував їй квіти — просто так, без жодного приводу. Вона підносила букет до обличчя, вдихала його аромат і щасливо шепотіла: «Татусю, я тебе люблю!» І дорожчого за ці слова немає нічого. Він ніколи не шкодував для неї поцілунків і обіймів, бо вважав, що зіпсувати і розпестити ними дочку неможливо. І виявився правий.
Все, час! Ось уже звучить пісня. Вона йде до нього — Справжня Жінка, яку міг виховати тільки він — Люблячий Батько.
Ірина АГЄЄВА
