Святкову сукню знайшла в шафі у мами одна жінка. Мами вже не було, а плаття залишилося. Воно висіло в шафі, сплюснуте між старим зимовим пальто і старим демісезонним.
У шафі було багато речей; заштопаних, зшитих, потертих, які втратили форму … І ось серед них було це плаття, дбайливо закутане простирадлом. Світло-рожеве ошатне плаття з цінником і етикеткою. Старомодне плаття, такі носили в дев’яностих, з «плечима» і з золотими гудзиками. Але дуже ошатне, з вирізом на спині.
Дивно це – людини немає, а сукня висить. Зовсім нова.
Дочка стала згадувати свята, на які можна було надіти цю сукню. І жодного свята не пам’ятала. Ні, свята-то були, звичайно. Рідня тата приїжджала на місяць з села і щовечора мама готувала вечерю, всі сідали за стіл разом. Чим не свято? Мама всіх обслуговувала і на стіл подавала. А у що вона була одягнена – дочка не пам’ятала.
Потім були в школі свята у дочки. Випускний, наприклад. До випускного мама замовила шикарне плаття доньці в ательє, а сама була в коричневому костюмі. Скромному і практичному. Ще було свято – Новий рік. Теж дома відзначали зазвичай. І мама була одягнена … А ось неможливо згадати, як вона була одягнена. Але точно в щось неяскраве вона ж дома була. Який сенс вбиратися? А на роботі у мами якось теж не було особливих свят. Які свята в бібліотеці? Тобто, свята були. Але таке плаття туди не одягнеш.
І начебто, все це було недавно. Нещодавно ще це плаття було модним, шикарним. А мамі було стільки ж років, скільки зараз дочці; приблизно. І жодного разу не було приводу «вигуляти» це плаття. Після батькової смерті мама стала одягатися зовсім по-старечому. Але плаття рожеве берегла; простирадло свіже на ньому. Білосніжне. Як сніг, який все вкутує білим покривалом. Як саван. Наче мама поховала плаття в шафі, як в склепі…
Багато чого передумала ця дочка, розглядаючи шикарне плаття. Навіть приклала його до себе. Але воно дивно виглядало, як експонат з музею. Як мумія сукні …
Треба, щоб були свята. Треба носити елегантні туфлі на підборах і рожеві сукні з вирізами. Або які хочете; які душа бажає. І зачіски треба робити модні, поки волосся не посивіло і не порідшало. І духи купувати найкращі. І сумочки, – якщо ви все це любите, звичайно. Якщо подобається. І треба зносити стільки туфель і суконь, скільки належить. Скільки для краси і радості годиться – стільки і витратити.
Тому що все залишиться в шафі. Вся радість і щастя, всі свята життя так і залишаться в шафі. І тим, хто нас любив, стане гірко і соромно, що у нас не було свят ..”.
Анна Кір’янова
