У школі у мене був друг, якого батьки водили скрізь: на шахи, на плавання, курси німецької мови, гончарство і легку атлетику.
Я пам’ятаю, як він приходив до школи. У нього крім рюкзака була ще сумка, в якій лежали або спортивні речі або речі для басейну або підручники й зошити для додаткових занять. Тоді я йому заздрив, тому що мене батьки взагалі нікуди не хотіли віддавати.
Часу зі мною возитися у них не було, а возити по секціях – тим більше. Єдине, що мене захоплювало – це біологія. У мене було кілька енциклопедій, які я прочитав до дірок. Ось і все хобі.
Ще мені батьки в дитинстві постійно ставили в приклад мого друга, який такий молодець – всюди встигає і всюди займається. Ніби знущалися.
У дев’ятому класі друг переїхав в інший мікрорайон. Наші шляхи розійшлися. І тільки недавно я випадково його зустрів. Думав, що він як мінімум стане якимось нобелівським лауреатом або великим спортсменом. Але він не став ніким. Ну або майже ніким. Ніяких амбіцій і видатних результатів.
Уже в дорослому житті він розповів, що дуже заздрив мені. Заздрив, що я можу робити що завгодно і не сидіти до пізньої ночі за уроками.
У старшій школі він взагалі перестав куди-небудь ходити й спеціально, щоб позлити батьків вступив на філологічний факультет. Зараз він працює в університеті на кафедрі філології. Ще пацаном йому подобалося читати книжки, а батьки тягали його всюди.
Слухайте своїх дітей – вони самі підкажуть, що їм цікаво. Не робіть з них тих, ким самі хотіли б стати.
