Коли мій чоловік приходив з роботи – насамперед сідав за приставку грати. Спочатку я ніяк не реагувала – ну втомився людина після роботи, нехай пограє. А потім він почав відносити їжу з кухні в зал і грав там. А я його немов дурепа чекала з роботи, а після все одно була змушена їсти на самоті.
Коли я вимагала від нього уваги, він відходив від приставки. А на наступний день все повторювалося.
Якось так і пройшов наш перший рік спільного життя. Встигла отримати диплом, влаштувалася на роботу. І з цього моменту у нас почалася дивне життя: ми жили під одним дахом, але вже не були сім’єю. Я поверталася з роботи тепер уже пізніше чоловіка. Він мене навіть не зустрічав – сидів за приставкою. Перед ним зазвичай стояла тарілка з локшиною швидкого приготування або бутерброд з ковбасою. Я йшла на кухню і готувала. Вечір проводила або з книжкою або за переглядом серіалу. Чоловік зі мною навіть не розмовляв. Ми не були у сварці, але відносини були дивні. Я лягала спати одна. Чоловік зазвичай лягав спати о другій годині ночі. Мене вистачило на 7 місяців такого життя.
Я відмінно запам’ятала той самий вечір. Я спеціально йшла пішки додому, щоб все обдумати. Тоді все зважила і повернулася додому з твердим рішенням, що слід розлучатися, бо краще не буде.
Але дивним було інше – реакція чоловіка на мої слова про розлучення. Я бачила, що йому було все одно. Дратувало те, що він хотів швидше закінчити розмову, щоб знову повернутися за свою гру.
