Напевно, я винна сама, треба бути більш жopсткою, але я так не можу. Саме з цієї причини в свої тридцять років у мене немає ніякого особистого життя, живу з мамою і тільки її інтересами. Навіть з подругами затриматися не можу, мама підніме на вуха всіх, ще й сама в лiкapню потрапить.
Батька в моєму житті не було, мама про нього навіть ніколи не згадувала, кажучи, що народила для себе.
Як я розумію, нас завжди забезпечували бабуся з дідусем. Обидвоє були при хороших посадах, тому могли дати мамі і мені гідне життя. Мама під час мого дитинства не працювала, вийшла тільки коли мені виповнилося п’ятнадцять років.
Виховувала мене в любові, але дуже консервативно. Це відбивалося в поглядах, одязі, захопленнях.
Після школи я пішла по маминих стопах, стала вчитися на музиканта. Музикою вона займалася зі мною з раннього дитинства, музична школа була цілком очевидним рішенням.
Через мамину підвищену тривожність друзів у дворі або школі у мене майже не було, з хлопцями спілкуватися мені забороняли. Мамі всюди ввижалися кpимінальники і дівчата лeгкoї поведінки, від яких вона мене намагалася оберігати.
Я якось звикла до такого ритму життя. Я займалася музикою, багато читала, ходила до бабусі з дідусем, мене водили на концерти, в театри. У героїнь книг про аристократії 19 століття я чітко бачила себе, не вистачало тільки балів.
Моє студентство пройшло також рівно, як і шкільні роки. На роботу в дитячу музичну школу мене прилаштував дідусь. Мені подобається працювати з дітьми, а маму влаштовувало, що колеги в основному дорослі жінки. З подругами у мене було погано – я дружила з двома дівчатками зі студентства, але через мамині принципи часто бачитися з ними не могла.
Років п’ять тому я закохалася, у нас з’явився новий учитель по класу гітари, він був чарівний і дуже схожий на героя моїх улюблених книг. Але довго цим відносинам тривати не судилося. Пара побачень закінчилися для мене страшним скандалом від мами.
У перший раз вона надзвонювала мені кожні десять хвилин, вводячи мене в збентеження, поговорити і насолодитися товариством одне одного ми не змогли. На другому я вимкнула телефон, про що сильно пошкодувала, тому що по поверненню мене вдома чекала швидкa, мама встигла обдзвонити всі лiкapні, поліцію, моїх колег і подруг.
Третього побачення не було. А я вперше розсердилася на маму. Я навіть з’їхала від неї до подруги, яка мене підтримувала, говорила, що давно пора і разом ми впораємося. Мама надзвонювала постійно, але я не розмовляла з нею, боячись зірватися, просто писала повідомлення, що у мене все добре.
Вона приходила до мене на роботу, влаштовувала мені тихі істерики, а потім все-таки потрапила в лiкapню. Я майже жила у неї в палаті, відчувала себе невдячною, яка довела саму близьку людину.
Від подруги я з’їхала. Вона переконувала мене залишитися, тому що якщо я повернуся до мами, то вже ніколи не вирвуся з-під її опіки. Вона виявилася права.
Мені тридцять два роки, а я живу маминими інтересами. Ми ходимо в театри, на концерти, їздимо відпочивати в санаторій удвох. Я майже не гуляю з подругами, не зустрічаюся з чоловіками і мені дуже страшно. Я хочу піти, жити своїм життям, але боюся, що мама цього не пepeживе.
Я хотіла б бути більш жopcткою, але не можу, на мій превеликий жаль. Боюся, що повторю її долю, іншого варіанту не залишитися в старості однієї я для себе не бачу.
