Маю тітку, яка все намагається мене посватати на черговому “доброму” хлопцю з її роботи. У моєму випадку мама на моєму боці, але і вона тихенько підтакує.
Не розумію потреби зв’язати в обов’язковому порядку своє життя з людиною, аби не бути однією. Що поганого в самотності? Як на мене, це куди краще, ніж жити з ким попало.
Ще два роки тому моя мама в приклад ставила двох моїх подруг, які на той момент вже вийшли заміж і народили дітей. Вже не ставить. Обидві мої подруги встигли розлучитися. Одна виходила з принципу “всі виходять заміж – і мені треба”, а в другому випадку все було дуже складно. Вона вийшла за хлопця через те, що їй просто не було де жити. Зараз у неї питання з житлом стоїть ще гостріше, до того ж з дитиною на руках.
У мене ж відносини з чоловіками закінчувалися дуже сумно. Перший був типовим альфонсом. Але перше кохання на те і перше кохання – ти абсолютна сліпа і можеш побачити в людині тільки гарне.
Другі відносини закінчилися швидше перших. Не змогла ужитися з дурнем.
Поки у мене був наступний вибір: альфонс, дурень, ніхто. Я вибрала останнє. Можливо все коли-небудь зміниться, а можливо й ні.
