Петро мав дуже хорошу та гарну господиню в хаті, слухняних дітей, гроші не пpoпuвав і не прокypював, щотижня із сім’єю ходив на проповіді до церкви. Одним словом, був гарним господарем і завидним чоловіком, якого і на роботі поважали.
Словом, був хорошим чоловіком та зразковим віруючим. Та тільки одну біду мав – вже п’ять літ кохaвся з сільською бухгалтеркою. Пише Вісник
Коли її чоловік працював на будовах у Мocкві, Петро стежкою навпростець через городи чимчикував до своєї Люсі. Але після кожної такої любовної зустрічі ставав похмурим і мовчазним.
Голова колгоспу, якого Петро возив “б0біком”, звісно, знав про ті походеньки і помічав, що шофер чимось занепокоєний.
– Петре, що сталося? – допитувався голова. – Може, жінка твоя взнала? Чи Люсьчин чоловік?
– Та ні. Пастор казав, що то гріх великий. Це мене крепко мучить.
– Петре, та не мучся так. То не гріх – то гуманітарна допомога.
Микола Петрук, Рівненська область
