“Мама і очі”
Найкраща Притча про віддану Материнську Любов, яка іноді гори перевертає, а іноді Знищує власних Дітей! Прoчитайте і зyпиніться, поки не сталося бiди!
Все життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною. Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати … Хто запропонує добру роботу такій, як вона, – одноокій. І якщо мене мати намагалася одягнути краще, і в школі я не відрізнявся від однокласників, то в порівнянні з мамами моїх ровесників, такими красивими і ошатними, вона здавалася потворною жебрачкою. Я, як міг, приховував її від друзів.
Але одного разу вона прийшла до школи – засумувала, бачте. І підійшла до мене при всіх! Як тільки я крізь землю не провалився. Тікав світ за очі. А наступного дня, звичайно ж, вся школа тільки й говорила про те, яка у мене потворна матір. Або мені так здавалося… І я зненавидів її. «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти пoмeрла!» – кричав я тоді. Вона мовчала.
Найбільше мені хотілося скоріше піти з дому, піти від матері. Та й що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб здобути освіту, переїхав до столиці. Почав працювати, одружився, обзавівся своїм будинком. Незабаром з’явилися діти. Життя посміхалося мені. І я пишався тим, що всього досягнув сам. Про матір не згадував.
Але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій будинок. Діти не знали, що це їхня бабуся, вони взагалі не знали, що у них є бабуся, і почали сміятися з неї. Адже моя мати була така потворна. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною?!
«Що тобі тут треба? Вирішила налякати моїх дітей?»- сичав я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала.
Минуло кілька років. Справи мої успішно просувалися, в сім’ї все добре складалося. І коли зі школи прийшло запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати. Тепер мені нічого було соромитися. Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити містом і сам не знаю як вийшов до свого старого будинку. Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати пoмeрла і передали лист від неї. Я не дуже засмутився, та й лист спочатку хотів викинути не читаючи.
Але все-таки розкрив.
«Здрастуй, Синку. Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала в твій будинок. У тебе гарні діти, і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони такі схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою трапилося нещастя – і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам, пишалася тобою. І була щаслива. Твоя мама».
