В однієї жінки двоє дітей і чоловік померли, а потім і старший захворів на туберкульоз – у двадцяті роки минулого століття це було.
Лікування коштувало дуже дорого. Та якби й дешево – ця двадцятитрирічна ескімоска грошей взагалі не мала. Ні гроша. І тут шалене везіння сталося, – їй запропонували п’ятдесят доларів на місяць. Це величезна сума. На ці гроші можна врятувати сина. Можна купити йому їжу та ліки. Потрібно тільки поїхати в експедицію на острів Врангеля, острів Білих ведмедів; це Арктика. І трохи попрацювати на чотирьох відважних чоловіків. Старшому відважному було 28, молодшому – 19. Треба прибрати, випрати, приготувати, – так їй пояснили.
Експедицію організував ще один відважний полярник Стефансон. Він вирішив заявити права на острів Врангеля, який був російським, але в Росії йшла Громадянська війна і невідомо, кому острів дістанеться. Тому Стефанссон відправив туди цих чотирьох юнаків та ескімоську жінку, на кшталт прислуги. Він хотів більше ескімосів відправити, але вони відмінно зрозуміли перспективи. Ніхто при здоровому глузді не хотів вирушати на острів Білих ведмедів. А Ада Блекджек погодилася: п’ятдесят доларів на місяць! А потім можна вилікувати сина, розумієте? Ось вона й погодилась.
Ця енергійна експедиція дісталася пункту призначення. А потім не прийшов корабель із запасами: його застряг у льодах. І цих людей кинули серед снігів і білих ведмедів. Один тяжко захворів, а троє вирішили йти по допомогу – на що вони сподівалися, незрозуміло. Усі троє загинули. Пекло залишили з тяжкохворим, – і пішли.
Це була повна безнадія, бо ескімоська жінка Ада не вміла навіть стріляти. І полювати не вміла. Взагалі нічого не вміла з того, що вміли ескімоси. Справа в тому, що вона мала шляхетне виховання – вона навчалася в місіонерській школі: прати, гладити та співати гімни. І вишивати хрестиком. Якщо врахувати, що ескімоси носили одяг зі шкур, це досить марна освіта.
Але Ада всьому навчилася. Вона навчилася стріляти, хоч спочатку смертельно боялася рушниці. Навчилася ставити пастки та ловити песців для їжі. Навчилася тікати від білих ведмедів, котрі нападали. Навчилася добувати паливо для обігріву житла. І вона віддано доглядала за важкохворим. Він уже не міг ковтати м’ясо, і Ада повзала по скелях і збирала яйця птахів… Вона прибирала за вмираючим, міняла йому білизну, годувала з ложечки… А він лаяв ескімоську жінку і сварив. І казав, що вона погано його доглядає. Його можна зрозуміти – він помирав у розквіті юності на страшному арктичному острові, от і сварив єдиного свого рятівника – так часто буває.
Він помер. А Ада вижила. Вона два роки прожила на страшному арктичному острові – і вижила. У щоденнику вона писала, що виживе заради сина, – вона вміла писати. І її знайшли врешті-решт, вразившись живучістю цієї ескімоски. Потім, щоправда, звинуватили, що вона вижила. Це похвально, звісно. Але чому помер молодий білий чоловік? Напевно, вона недостатньо добре його доглядала!
Аді ця критика була байдужа – вона прагнула тільки швидше обійняти сина і почати його лікування. І гроші отримати вона прагнула. З грошима її обдурили, недоплатили за час простою. Вона ж не вела жодних досліджень та обслуговувала не чотирьох учасників експедиції, а лише одного. І то погано, – він же помер. Останні п’ять місяців вона обслуговувала лише себе, вірно? Тож давайте поділимо і віднімемо! Така ось арифметика.
Але сина вона обійняла. І деякі гроші отримала. І вилікувала свою дитину, ось так. Вона вижила за таких умов, що неможливо навіть уявити. Але вижила і навчилася: боротися, захищатися, полювати, добувати їжу, тікати від білих ведмедів… Жінка здатна на все заради порятунку дитини. Жінка взагалі здатна на все, якщо їй треба вижити. Особливо – якщо треба вижити для когось, кого вона любить.
©Анна Кір’янова
