На моїй пам’яті був випадок. У наш храм ходила молитися жінка. На той момент їй було добре за сорок років. Скромна, тиха, науковий співробітник. Вона часто молилася перед іконою зі словами: “Хай буде воля Божа про мене…” Щоразу, спілкуючись зі священиком, скаржилася, мовляв, сучасні чоловіки дуже вже нерішучі, та й вона соромиться знайомитися, тим більше у неї такий вік, хоча їй так хочеться сім’ю, дітей. Ділилася з духівником, що молиться, щоб Господь “зіштовхнув її з судженим”. І ось одного разу вона привела нареченого зі словами: “Господь виконав мою молитву”.
Дама вона сучасна, пересувається по місту на машині, і якось по дорозі додому прямо на світлофорі потрапила в аварію. З машини, з якою вона зіткнулася, вийшов чоловік середніх років і приємної зовнішності. Він не лаявся, як зазвичай буває, коли чоловіки бачать жінку за кермом, навпаки, запропонував допомогу, зізнався, що сам винен, перевищив швидкість. Готовий допомогти з ремонтом машини. Познайомилися, викликали ДАІ. Чекати пішли в кафе. Приїхала поліція довго не могла знайти постраждалих, тому що ця пара, кинувши машини, сиділа, взявшись за руки, і говорили без зупинки.
Тільки почувши наполегливий звук сирени, вони повернулися до своїх автомобілів. Зараз моїй прихожанці вже за 50 років і з чоловіком вони встигли народити трьох прекрасних дітей. Кажуть, що рік у них йде за три: трьохкрат щасливі. Мені здається, якщо судилося, щоб людина була одружена, якщо вона терпляча і додає: “Нехай буде воля Твоя”,- сім’ї бути”.
Протоієрей Олексій Круглик
