Мей Маск народилася в ПАР, рано вийшла заміж, народила трьох погодок — Ілона, Кімбал і Тоска — а в 31 рік пішла від чоловіка-тирана. Життя довелося починати з нуля, і у неї вийшло: Мей стала не тільки відомою моделлю і дієтологом, а й виховала трьох успішних дітей. Як їй це вдалося, розказано в новинці видавництва «Бомбора», книзі «Жінка, у якої є план». Ми вибрали з неї найяскравіші уривки про сім’ю, кохання і виховання.
1. У моїх батьків був літак, і вони любили пригоди. Мама з татом літали через Канаду, Америку, Африку, Європу, Азію та Австралію на невеликому літаку з пропелерами й полотняною обшивкою, на борту якого не було ні супутникового навігатора, ні радіопередавача. Дітьми ми щозими подорожували разом з ними по пустелі Калахарі в пошуках загубленого міста. Згадуючи ті дні, зараз я розумію, наскільки ризиковано було перетинати пустелю з компасом і тритижневим запасом їжі та води в компанії п’ятьох дітей. Але тато з мамою планували наші поїздки в найдрібніших деталях. «Жити з ризиком і здоровим глуздом» — це був наш сімейний девіз. Батька тягнуло до мандрівок, але він знав, що потрібно бути готовим до несподіванок. Мабуть, тому в мені до сих пір не вщухають цікавість і інтерес до всього нового. І я готова ризикувати — якщо знаю, що як слід підготувалася.
2. Тато був незвичайною людиною — безстрашною і невгамовною. І ми повністю йому довіряли. Він вчив нас своїм прикладом. Працював від зорі до зорі, був проникливий і ласкавий. Великий добряк, скупий на слова. Мої діти не пам’ятають його, тому що він помер, коли хлопчики були зовсім маленькими, а Тоска ще росла у мене в животі. Всі троє люблять насвистувати мелодії, що дуже мені подобається. Це нагадує мені батька, який постійно щось мугикав собі під ніс. І це радує: я переконана, що насвистувати або наспівувати буде тільки той, хто задоволений своїм життям.
3. Нам довелося рано навчитися відповідальності — що було незвично навіть на ті часи. З чотирьох років ми з сестрою-близнюком разом ходили в садок, тримаючись за руки. Ми проходили приблизно кілометр в супроводі нашої старшої сестри Лінн (якій було сім) — вона допомагала нам перейти три проїжджі частини на шляху до школи. Наш садок був приблизно на триста метрів далі, ніж її школа, так що останній відрізок дороги ми з Кей проходили вдвох. На зворотному шляху ми доходили до школи Лінн і чекали її. Вона відводила нас додому. У нас заохочували незалежність.
4. Ми з рідними завжди жартуємо, що не підозрювали, якими підлими бувають люди, поки не виїхали з дому! Усередині нашої сім’ї завжди панували доброта і турбота один про одного. Але коли ми потрапляли до зовнішнього світу, то стикалися з суворою реальністю. Я вірила, що кожен наділений добротою від природи. Звісно, я поплатилася за наївність. На жаль, мені знадобилося чимало часу, щоб навчитися берегти себе.
5. Мої діти — краще, що я зробила, але шлюб був помилкою. Коли після розлучення я оселилася в Дурбані (місто в ПАР. – Прим. Ред.) — самотня матір з трьома маленькими дітьми, — на мої плечі лягла турбота про всіх нас. У маленькому місті для розведеної матері з малолітніми дітьми розваг не було, але я і так була повністю занурена у своє навчання.
Ми з дітьми жили в гуртожитку для лікарів. Дитяча була в спальні, а я ночувала в вітальні, яка була також і кухнею.
Але мене не бентежили незручності, тому що зміна місця проживання принесла мені нові радості. Дуже важливо було опинитися там, де ніщо не нагадувало про пережиті страждання. Так, ми тулилися в крихітній квартирі — і не раз. Так, ми з дітьми часто харчувалися бутербродами з арахісовим маслом. Так, ми постійно їли квасолевий суп. Ну і що з того? Ми любили один одного. Нам було весело разом. Це найголовніше.
6. Коли я розлучалася, мати сказала мені: «Сім’я — це головне». Вона мала на увазі, що діти завжди повинні бути на першому місці. Я терпіла шлюб заради дітей. І заради них же я потім розлучилася. «Сім’я — це головне» — це девіз моєї сім’ї. Ми намагаємося регулярно зустрічатися. Зібрати разом натовп з сорока дуже зайнятих людей, що живуть в різних містах, не завжди легко, але для нас це принципово важливо. Якось раз вся наша величезна родина вирушила у Коста-Рику. На другий рік ми поїхали в Коста-Брава, в Іспанію. Ми відшукали містечко, де можна було забронювати невеликий готель цілком і розмістити там всю сім’ю. Нам так добре разом зокрема тому, що кожен може робити що хоче. Поки одні займаються спортом, інші читають. Хтось плаває або гуляє. Хтось спить, хтось їсть. У таких поїздках ти знаходишся в оточенні людей, які тебе люблять, але при цьому ти вільний робити те, що тобі подобається. Ніякого примусу. Коли в плані є групові розваги, в них можна брати участь, а можна й ні. Якщо хочеш зависнути з телефоном — будь ласка. Хочеш посидіти за ноутбуком — та скільки завгодно.
7. Я вирощувала у своїх дітях ті ж якості, якими батьки намагалися наділити нас з братами та сестрами: самостійність, доброту, чесність, розсудливість і ввічливість, працьовитість і чуйність. Я не ставилася до них як до малюків і не дістаю їх. Я ніколи не вказувала їм, чому вони повинні вчитися. Вони просто повідомляли мене, які предмети вибрали (або не обрали). Я не перевіряла їх домашню роботу — вони самі за неї відповідали. На їх кар’єри це не вплинуло. Я думаю, що і ми з сестрами та братами, і мої діти тільки виграли від того, що з раннього віку привчилися до відповідальності. Подорослішавши, вони й далі самостійно вирішували, що робити зі своїм майбутнім. Тоска знайшла собі старшу школу. Діти самі відправили документи до обраних ними університети та самі подали заяви на стипендії та студентські кредити. Я навіть не бачила ці папірці.
8. Дітей не варто оберігати від реалій відповідальності. Мої діти бачили, скільки мені доводиться працювати, щоб забезпечити нам дах над головою, їжу та одяг з секонд-хендів, і це пішло їм на користь. Вони хочуть, щоб і ви знали, що моє життя не завжди було схоже на казку. Якщо діти не привчені до розкоші, вони вміють виживати. Ви не зобов’язані їх балувати. Коли переконаєтеся, що з вашими дітьми все в порядку, дозвольте їм самостійно про себе піклуватися.
9. Робота повністю мене займала, так що у дітей було більш ніж достатньо часу на всякі витівки — підозрюю, я до сих пір не в курсі, що вони витворяли. (Краще думати, що я була строга з винуватими, але вони кажуть, що заговорити мене було нескладно.) Діти нагадали, що, коли я зустрічалася з курцем — який їм не подобався, тому що ми були категорично проти куріння, — вони засовували маленькі петарди в його сигарети. Він підпалив одну таку, і трапився ВИБУХ! Вони вмирали зі сміху. Мені теж було смішно. А ось він не сміявся. Але покарання так і не відбулось.
10. До дванадцяти років мої діти визначилися зі своїми захопленнями, які пізніше стали справою життя для кожного з них. Я душі не чую у своїх дітях і дуже пишаюся всім, чого вони домоглися. Мій старший, Ілон, розробляє електромобілі заради турботи про навколишнє середовище і запускає ракети в космос. Мій середній, Кімбал, відкриває ресторани з концепцією «з ферми на стіл» і по всій країні вчить дітей з малозабезпечених шкіл розбивати сади та городи. У моєї молодшої, Тоски, власна кінокомпанія, і вона продюсує і знімає фільми за любовними романами-бестселерами. У всіх у них різні інтереси. Ми з братами та сестрами були такими ж: кожен з нас пішов своїм шляхом. Батьки із задоволенням підтримували наші різноманітні захоплення. Те ж трапилося і з моїми дітьми: вони проявили свої інтереси ще в ранньому віці й досі захоплено займаються все тим же. Багато хто запитує, як я виховала таких успішних дітей. Моя відповідь — просто дозволяла їм займатися улюбленою справою.
11. Я з раннього віку вчила дітей вголос просити те, чого їм хочеться. Коли Тосці було одинадцять, я взяла її з собою на концерт американської співачки Лори Бреніган. Тоска була її фанатом. У мене був знайомий фотограф в клубі, де проходив концерт. Він дав нам квитки на концерт, тому що самі ми не могли їх собі дозволити. А ще він подарував Тосці фотографію з Лорою, що співає на сцені. На наступний день ми були в ресторані, і поруч, за неймовірним збігом обставин, обідала сама Лора Бреніган. Тоска мріяла мати її автограф, але страшно соромилася. Вона повторювала: «Я не можу просто піти і попросити у неї автограф».
– Ну, якщо ти не підійдеш, то точно його не отримаєш. Але якщо попросиш, то є шанс, що вона погодиться. Тобі дадуть відповідь або «ні», або, що цілком можливо, «так».
Тоска подумала і сказала: «Гаразд». Вона підійшла до співачки та попросила автограф. Спочатку Лора сказала: «Почекай! Звідки у тебе це фото? ». Вона його ще не бачила. Тоска розповіла, що це фотографія з клубу. І Лора її підписала. Тоска сяяла. Це був величезний успіх. Вона ніколи не забувала про цей випадок.
12. Ваші рішення щодо власного життя не повинні ґрунтуватися на тому, що говорять сторонні люди. Коли Тосці було тридцять сім років, вона вирішила народити дітей. Перш вона була зосереджена на особистому житті та кар’єрі й ідея народження дітей відійшла десь на задній план. Але тут її спіткало відчуття, що шанси народити власну дитину зменшуються з кожним днем. Вступати з кимось у відносини виключно заради запліднення їй не хотілося. Вона повідомила нам, що хоче зробити ЕКО і самостійно виховувати дітей, і наша сім’я підтримала її в цьому рішенні. Зрозуміло, були й ті, хто її відмовляв. Її запевняли, що тягнути дітей самі важко, що це неправильно, це зіпсує її кар’єру або погано позначиться на самих дітях. Але всі ці люди просто озвучували власні страхи. Само собою, народження дітей — це серйозна зміна в житті, яким би не було ваше сімейне положення. Пам’ятаю, що я просто сказала: «Вперед! Я допоможу тобі вибрати донора сперми!». А ще я розповіла їй, що куди простіше буде обійтися без участі чоловіка, — і з цим вона згодна досі.
