Стати вільним – це гарне бажання. Чудове. Але кожне бажання має свою ціну, чи не так?
Чоловікові дружина обридла. Розійшлися їхні духовні шляхи, так він вважав. Насправді дружина постаріла, зморшки з’явилися біля очей і рота, фігура змінилася… І нецікаво з нею стало: вона все говорила про дітей, про онуку, про дачу, про гроші, про господарство. А чоловік ще був молодий душею і тілом, тільки сивина з’явилася на скронях, а так – красень чоловік. І він захопився молодою дівчиною, вона в його організації працювала. Дуже захопився. Покохав.
Він дружині нічого не сказав. Все-таки вони двадцять п’ять років разом прожили, не так це легко сказати. Він приховував і брехав і ще більше сердився на дружину. Так буває. Підсвідомість так влаштована; чоловік переконав себе, що дружину ніколи не любив. Одружився юним, помилково, ніяких почуттів не було. Взагалі незрозуміло, як одружився.
Загалом під Новий рік чоловік записав своє бажання: «Стати вільним». Він якось не смів, соромився написати прямо: мовляв, хочу розлучитися. І боягузливо ось так написав. Щоб усе якось само собою влаштувалося. Написав, спалив папірець і проковтнув попіл, коли куранти пробили дванадцяту ночі. Такий у них був звичай із дружиною. Вони зустрічали Новий рік завжди вдвох на дачі. А чоловік хотів зі своєю дівчиною зустрічати, але не наважився сказати. Ось тільки бажання написав. Дружина сміялася, теж палила папірець із бажанням, питала кокетливо: «А що ти загадав?» – Знала, що він не відповість, адже тоді бажання не справдиться! Це гра була така з юності. І чоловікові дружина здалася ще гидкішою від цієї гри. Фарбоване волосся, зморшкувата шия, очі якісь маленькі сталі, даремно вона їх нафарбувала, – прямо не дружина, а стара-відсотниця. Він почував себе Раскольниковим. Випив усе шампанське і пішов спати мовчки, хитаючись.
Пройшло небагато часу. І дружина захворіла. Раптово все трапилося, нещастя завжди раптово трапляється. І почалося лікування, витрати, поїздки лікарями… Лікарні, крапельниці, білі халати… Чоловік зовсім забув про свою дівчину. Він страшенно переживав, він любив свою дружину. Просто було якесь помутніння свідомості, криза середнього віку, сивина в бороду… Щось таке було, але миттєво минуло, коли дружина захворіла.
Все було марно. І він сидів біля ліжка дружини в лікарні, вона лежала така бліда, худа, слабка. Не скаржилася. Очі знову стали більші, як у юності. Синьо-сині. І кола під ними – сині… Дружина усміхнулася тихо і сказала: «Знаєш, Вово, а моє бажання збулося. Завтра знову Новий рік. Моє бажання збулося. Тепер можна розповісти, коли воно збулося. Я все життя те саме бажання загадувала: щоб ми не розлучилися до мого останнього дня. Дивись так і вийшло! А ти яке бажання загадав? Воно справдилося?»
Бажання здійснюються. Ось у цьому й річ. І треба сто разів подумати, чи бажаємо ми щиро, усім серцем, про те, що просимо. І чи усвідомлюємо, що бажання платні. У кожного бажання своя ціна…
